- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
науки управління або кількісних методів
Слід звернути увагу на відмінності в змісті зовні схожих назв шкіл: “наукове управління” і “наука управління”. Першу назву за звичай пов’язують із «тейлоризмом», другу ж науку ‑ із застосуванням кількісних методів дослідження операцій. У сучасних умовах багато вчених називають цей напрямок новою школою.
Першими застосовувати математику при вирішенні економічних проблем почали російські фахівці. Дмитрієв Володимир Карпович (1866 – 1913), Слуцький Євгеній Євгенійович (1880 – 1948), Фельдман Г.А. і Канторович Леонід Віталійович (1912 - 1986). Вони у своїх працях піддавали критичному аналізу закордонних математиків Курне, Парето та ін.
Дмитрієв розвинув теорію органічного синтезу трудової цінності й теорії граничної корисності. Особливе місце належить Слуцькому, відомому своїми роботами з теорії ймовірностей і математичної статистики. Фельдман застосував математичні методи в плануванні.
Наука управління сформувалася в середині ХХ століття і спиралась на перші роботи Норберта Вінера, Л.В. Конторовича, А. І. Берга та інші.
Наука управління характеризується використанням у менеджменті оптимізаційних і кількісних методів математичного моделювання. Ключовим моментом при цьому є заміна словесних міркувань на побудову й аналіз моделей. Праці по кібернетиці Н. Вінера [25,26,27] стимулювали запровадження математичних методів і обчислювальної техніки у сферу управління виробництвом і веденням бойових дій.
До перших робіт, які можуть бути віднесені до кількісних методів, слід віднести розробку професором Ленінградського університету Л. В. Канторовичем (1912–1986 рр.) ще в 1939 р. методу лінійного програмування. У 1975 р. Канторович разом із американським ученим Т. Купмансом був нагороджений Нобелівською премією за внесок у теорію оптимізації розподілених ресурсів.
Уперше кількісні методи були застосовані у військовій сфері. Найбільш широке застосування на практиці кількісні методи отримали в Другій світовій війні в Англії. За допомогою цих методів вирішувалися складні військові проблеми, такі, як оптимальне розміщення споруджень цивільної оборони і вогневих позицій засобів протиповітряної оборони, оптимізація глибини підривання протичовнових бомб, проведення конвою транспортних караванів, матеріальне забезпечення висадки союзників в Європі.
У 60-і роки ХХ ст. ці методи стали широко застосовуватися для прийняття рішень у всіх сферах людської діяльності з найбільш складних проблемах:
– оптимальна побудова угруповань протиповітряної оборони контингенту США й території СРСР;
– розподіл ресурсів між різними споживачами; розпорядження запасами (матеріальними, фінансовими й ін.);
– оптимізація графіка руху в аеропортах;
– оптимізація виробничої програми підприємства; розподіл обладнання й трудових ресурсів для виробництва різної продукції на промисловому підприємстві тощо;
– вибір оптимальної стратегії поведінки й багато ін.
Великий внесок у науку управління зробили радянські військові вчені Дружинін В. В. і Конторов Д. С. своїми працями [12, 13, 14] з системотехніки та алгоритмізації.
Перераховані та багато інших подібних завдань вирішуються тільки математичними методами, які згруповані під загальною назвою дослідження операцій, знайшли широке застосування нині при вирішенні багатьох військових проблем.
Школа науки управління у своїх дослідженнях спирається на три підходи - процесний, системний і ситуаційний, які будемо вивчати в п. 1.2.4.1 – 1.2.4.3.