- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
поведінкових теорій «Х» і «У»
Приблизно з кінця 50-х років школа людських стосунків трансформувалася в школу поведінкових наук. Представники цієї школи вважали, що головним є не методи налагодження міжособистісних стосунків, а підвищення ефективності окремого працівника й організації в цілому на основі поведінкових наук. Найбільш відомі представники цього напрямку Дуглас Макгрегор, Абрахам Маслоу.
Абрахам Маслоу (1908 – 1970) сформулював ієрархію потреб людину й розташувавши їх у вигляді піраміди: Маслоу (див.п. 4.7.2).
Дуглас Макгрегор (1906 -1964) на основі теорії потреб Маслоу розробляє дихотомію теорій ( від гр. dicha – розподіл на дві частини), умовно позначивши їх теорія «Х» і теорія «У».
Основні положення моделі поведінки підлеглих з точки зору її оцінки командиром (начальником) зводяться до наступного (теорія Х):
Люди не люблять працювати й по можливості уникають будь-якої роботи. Макгрегор підкріплював це положення таким аргументом: “Це твердження має глибоке коріння. Покарання Адама й Єви, що з’їли заборонний плід з Дерева Пізнання, полягало у вигнанні з раю на землю, де для того, щоб жити, треба працювати”.
Щоб змусити людей працювати, необхідно використовувати примус, страх, погрозу покарання й контроль. Макгрегор писав, що ненависть до роботи настільки сильна, що навіть обіцянки винагороди не завжди досить, щоб його подолати. Тільки погроза покаранням може залагодити справа.
Люди віддають перевагу тому, щоб ними керували, їх направляли, й уникають усякої відповідальності, мають не дуже великі претензії.
Люди прагнуть бути захищеними, потребують безпеки існування.
Теорія «Х» заснована на застосуванні методів примусу й заохочення (“батога й пряника”), якими користується автократичний командир (начальник) , щоб нав’язати свою волю підлеглим.
Методи керування підлеглими в межах теорії «Х» мають свої переваги: авторитарне управління забезпечує виконання більших обсягів робіт і в більш стислий строк. Однак при цьому важко розраховувати на оригінальність рішень, творчу ініціативу, більше того, загрозливо підвищується агресивність у взаєминах з командирами (начальниками) й між членами колективу, загальна атмосфера сторожкості й тривоги може привести до конфліктних некерованих ситуацій.
Основні положення моделі поведінки підлеглих з точки зору її оцінки командиром (начальником) зводяться до наступного (теорія «У»):
Для людей праця є природнім процесом, і вони беруть на себе відповідальність при виконанні різних завдань. Їх не потрібно змушувати працювати, погрожуючи покаранням. Люди будуть працювати добре, якщо вони задоволені не тільки своїм заробітком, а й своїм місцем і роллю в трудовому процесі.
Люди прагнуть до творчого вирішення виникаючих проблем, однак при цьому їх творчий потенціал використовується не повністю, а частково.
Прагнучи досягти поставлених цілей, люди використовують самоврядування й самоконтроль.
Маючи можливість долучатися до досягнення поставлених цілей, люди розглядають це як винагороду. Віддані цілям своєї організації, вони готові активно співробітничати, проявляючи при цьому ініціативу й творчість. Важливо підтримувати й розбудовувати цю ініціативу виконавців. Якщо організація не змогла одержати бажаних результатів, то в цьому винуваті не виконавці, а низька організація робіт або поганий командир. Мудрий командир зобов’язаний піклуватися про своїх підлеглих, цінувати їх і вірити їм. Тоді мета особистості й самої організації збігатимуться (“принцип інтеграції”), виконавцю будуть створені умови для задоволення своїх потреб у свободі вибору, довірі й повазі.
Теорія «У» приділяє основну увагу створенню умов, які сприяють стимулюванню працівників, наданню їм можливостей для максимального прояву ініціативи, винахідливості й самостійності при досягненні цілей організації. Головні положення теорії «У» сприймають і керуються ними лідери демократичного стилю.
Здається, що розумність теорії «У» цілком очевидна, але життя так багатогранне, складне, що іноді командир зовсім свідомо буде застосовувати теорію «Х», і його рішення буде залежати від багатьох чинників: конкретних умов роботи, типу й важливості завдання (постійне або разове), строків його виконання, особливостей підлеглого й військового колективу і т.д.