- •Основи військового управління
- •1.1. Основи управління військовою організацією
- •1.1.1. Введення у військове управління
- •1.1.1.1. Основні визначення й поняття менеджменту й військового управління
- •1.1.1.2. Основні категорії військового управління
- •1.1.1.3. Історичні передумови менеджменту
- •1.1.1.4. Еволюція менеджменту й військового управління
- •1.1.2. Військова організація як об’єкт управління і як складна соціально - технічна система
- •1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація
- •1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище
- •1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації
- •1.1.3. Структури військової організації
- •1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і
- •1.1.3.2. Вимоги, які ставляться до структур управління
- •1.1.3.3. Формування структур військової організації. Норма керованості.
- •1.1.4. Ієрархічні структури управління військовою організацією
- •1.1.4.1. Лінійна структура управління
- •1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
- •1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
- •1.2. Принципи й підходи до управління військовою організацією
- •1.2.1. Принципи військового управління на основі «одномірних» теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.1.3. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2. Принципи військового управління на основі «багатомірних теорій (шкіл) менеджменту
- •1.2.2.1. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.2. Принципи військового управління на основі
- •1.2.2.3. Принципи військового управління на основі сучасних
- •1.2.2.4. Принципи військового управління на основі
- •1.2.3. Принципи військового управління видатних полководців
- •1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
- •1. Головна мета бою ‑ розгром супротивника.
- •3. Зосередження сил на вирішальному напрямку.
- •12. Авторитет серед командирів і рядових
- •13. Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом
- •21. Ціна часу.
- •1.2.3.3. Принципи військового управління
- •6. Зарозумілість.
- •12. Завзятість.
- •1.2.4. Підходи до управління військовою організацією
- •1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією
- •1.2.4.3. Ситуаційний підхід до військового управління
- •1.2.5. Системні моделі
- •1.2.5.1. Системна модель «7 – с»
- •1.2.5.2. Японська модель «п’ять великих систем»
- •1.2.5.3. Модель системи управління військовою організацією
- •1.2.5.4. Системна модель внутрішніх змінних військової організації
- •1.2.5.5. Модель військової організації як відкритої системи
- •1.3. Упралінська діяльність командира
- •1.3.1. Командир – професійний військовий керівник. Вимоги, які висуваються до нього
- •1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
- •1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
- •1.3.1.3. Командир ххi століття
- •1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
- •1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
- •1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
- •1.3.2.3. Управлінські ролі командира
- •1.3.3. Стилі управління командира
- •1.3.3.1. Визначення й класифікація основних стилів управління
- •1.3.3.2. Характеристика авторитарного (диктаторського),
- •Основні характеристики трьох стилів управління
- •1.3.3.3. Стиль управління «управлінська решітка» ‑ система грид
- •1.3.3.4. Методика визначення стилю управління командира
- •1.3.4. Влада командира
- •1.3.4.1. Поняття влади
- •1.3.4.2. Баланс влади
- •1.3.4.3. Форми влади
- •1.3.5. Авторитет командира
- •1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету
- •1.3.5.2.Псевдоавторитет командира
- •1.3.6. Лідерство командира
- •1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства
- •1.3.6.2. Порівняльна оцінка лідера й командира
- •Відмінності командира від лідера
- •2.1. Функції управління військовою організацією
- •2.1.1. Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій
- •2.1.1.2. Елементи, етапи, схема процесу комунікації
- •2.1.1.3. Комунікаційна мережа керівника групи (рис. 2.2)
- •2.1.2. Управлінське рішення як єднальна функція управління військовою організацією
- •2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень
- •Класифікація управлінських рішень
- •2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення,
- •2.1.2.3. Методика прийняття й реалізації раціонального
- •2.1.2.4. Процес прийняття й реалізації управлінського рішення
- •2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання
- •2.1.3. Методи прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.1. Метод прийняття колективних управлінських рішень «Дельфи»
- •2.1.3.2. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.3.3. Метод прийняття колективних управлінських рішень
- •2.1.4. Методика визначення стилю прийняття рішень з використанням «дерева» рішень Врума – Яго
- •2.1.5. Планування як функція управління військовою організацією
- •2.1.5.1. Визначення, сутність і види планування
- •2.1.5.2. Етапи планування. Місія й мета військової організації. «Дерево» цілей
- •2.1.6. Організація як функція управління військовою організацією. Делегування, відповідальність і повноваження
- •2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень
- •2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень
- •2.1.7. Мотивація як функція управління військовою організацією
- •2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації
- •2.1.7.2. Ієрархічність потреб за Маслоу
- •2.1.8. Контроль як функція управління військовою організацією
- •2.1.8.1. Сутність і зміст контролю
- •2.1.8.2. Процес контролю
- •2.1.9. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією
- •2.1.9.1. Кібернетичне поняття й схема передачі інформації
- •2.1.9.2. Вимоги до інформації
- •2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації
- •2.1.9.4. Потоки інформації
- •2.1.9.5. Системи обробки й передачі інформації
- •2.1.9.6. Інформаційна мережа військової організації
- •2.2. Військова організаційна й управлінська культура
- •2.2.1. Поняття, структура й зміст військової організаційної й управлінської культури
- •2.2.1.2. Поняття й зміст суб’єктивної військової організаційної й
- •2.2.1.3. Культура службового спілкування командира
- •2.2.2. Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром по складних управлінських ситуаціях (проблемам)
- •2.2.3. Взаємини співробітництва у військовій організації
- •2.2.3.1. Взаємини співробітництва командира з підлеглим
- •2.2.3.2. Взаємини співробітництва підлеглого з командиром
- •2.2.3.3. Взаємини співробітництва військовослужбовців, рівних за становищем
- •2.2.3.4. Взаємини співробітництва командира і його заступника
- •2.2.4. Об’єктивна військова організаційна культура
- •2.2.4.1. Поняття військового самоуправління. Необхідність застосування командиром самоуправління
- •2.2.4.2. Управління часом
- •2.2.4.3. Робоче місце й умови праці командира
- •2.2.4.4. Послідовність планування робочого часу командиром. Плани роботи
- •2.2.4.5. Методика складання плану роботи командира підрозділу
- •План дня
- •Остаточний варіант плану на день
1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
теорії наукового менеджменту
Уперше про менеджмент як самостійну галузь знань і практичну діяльність згадувалося в доповіді Г. Тауна (1884 – 1924) на щорічних зборах Американського товариства інженерів-механіків (АТІМ) [10, с. 14]
У 1885 р. до АТІМ вступив інженер Фредерік Уінслоу Тейлор(1856-1915). Він розробив методи управління, які одержали згодом назву наукового менеджменту. В усьому світі Ф. У. Тейлора вважають засновником і головним розробником теорії наукового управління. Заслуга Тейлора і його послідовників у тому, що вони обґрунтували положення: управляти можна науково, спираючись на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їх узагальнення.
Свої погляди на ефективне управління Ф. У. Тейлор узагальнив в основній праці [49] в 1911 р.
Наукове управління Тейлор побудував на чотирьох принципах: на нормуванні (будь-який трудовий процес можна поділити на окремі операції й виміряти час їх виконання); на строках виконання завдання (винагороду слід виплачувати, якщо робота виконана в чітко встановлений строк); на вивченні розумових і фізіологічних можливостей виконавців, їх відборі й навчанні; на справедливій винагороді за кінцевий результат, досягнутий виконавцем. Науковець уважав, що менеджери повинні думати, а робітники ‑ працювати.
Таким чином, з іменем Тейлора пов’язується перший прорив в управлінській думці, що відбувся на початку ХХ ст.. Він полягає в тому, що управляти можна "науково". Принципи "наукового управління" Тейлора знайшли широке застосування не тільки в промисловості, а й у військовій справі при розробці інструкцій з бойового застосування зброї. За словами видатного сучасного американського вченого й менеджера Пітера Друкера «тейлоризм – це скеля, на якій ми споруджуємо нашу дисципліну» [10, с.18].
Ідеї Тейлора розвинені багатьма його послідовниками, серед яких, у першу чергу, слід назвати американського вченого Гаррингона Емерсона (1853-1931), який основну увагу приділяв теоретичним питанням дослідження проблеми організації праці. Із цією метою він розчленував процес організації праці на складові й ретельно вивчав кожну з них. Проведений аналіз дозволив йому сформулювати дванадцять принципів управління, які дають можливість максимально підвищити продуктивність праці в будь-якій сфері діяльності: у виробництві, на транспорті, у будівництві, військовій справі тощо. Ці принципи він виклав у роботі [57].
Назвемо ці принципи.
1. Наявність чітко поставлених цілей або ідеалів як головна передумова ефективної роботи.
2. Присутність здорового глузду у всякій роботі.
3. Можливість одержання кваліфікованої поради, компетентної консультації.
4. Суворе дотримання дисципліни. Для досягнення необхідної дисципліни можливе застосування різних методів: від "уроків життя" до покарань.
5. Справедливе ставлення до персоналу (через оплату праці).
Справедливе ставлення до персоналу передбачає підвищення його кваліфікації, покращення умов праці й життя.
6. Наявність своєчасного, повного, надійного, постійного, і точного обліку.
7. Регулювання виробництва (диспетчеризація). Диспетчеризація й планування розглядалися науковцем у безпосередньому зв’язку і єдності.
8. Планування (розклад) робіт.
9. Нормування операцій на основі раціональних прийомів їх виконання. Норми й розцінки не повинні переглядатися без зміни умов організації праці. До їх розробки треба залучати психологів, фізіологів.
10. Нормалізація умов роботи. Без нормалізації умов роботи не можливі ні точне планування, ні повний і своєчасний облік.
11. Наявність розроблених інструкцій і стандартів у письмовій формі.
12. Наявність раціональної системи оплати праці за підвищення продуктивності.
Значну увагу Емерсон приділяв дослідженню штабного принципу в управлінні (див. п. 1.1.4.3). По багатьох питаннях Емерсон просунувся далі Тейлора. Цим пояснюється та обставина, що багато його думок (зокрема, 12 принципів управління) не втратили своєї актуальності й нині, у тому числі й у військових організаціях.