1.1.4.2. Багатолінійна (функціональна) структура управління
Функціональне управління здійснюється певною сукупністю підрозділів, які спеціалізуються на виконанні конкретних видів діяльності, необхідної для прийняття рішень у системі лінійного управління (рис.1.9).
У військовій організації, як правило, фахівці одного профілю поєднуються в спеціалізовані структурні підрозділи (відділи, служби), наприклад, оперативний відділ, інженерний відділ, бухгалтерія, відділ кадрів тощо.
Таким чином, спільне завдання з управління організацією ділиться починаючи із середнього рівня за функціональним критерієм. Звідси й назва – функціональна структура управління. Функціональне управління існує поряд з лінійним, що створює подвійне (потрійне і т.д.) підпорядкування для виконавців. Це зумовлює другу назву – багатолінійна структура управління
У багатолінійній структурі (рис. 1.9) замість універсальних командирів (рис. 1.8), які повинні розбиратися й виконувати всі функції управління, з’являється штат фахівців, що мають високу компетентність у певній сфері й відповідальних за окремий напрямок (наприклад, планування й прогнозування). Така функціональна спеціалізація апарата управління значно підвищує результативність діяльності військової організації.
Багатолінійна (функціональна) структура управління застосовується на військових заводах, у ремонтних організаціях, арсеналах і складах озброєння й військової техніки.
Як і лінійна, функціональна структура має свої переваги й недоліки:
а) переваги:
1) висока компетентність фахівців, відповідальних за здійснення конкретних функцій;
2) звільнення лінійних командирів від вирішення деяких спеціальних питань;
3) стандартизація, формалізація й програмування явищ і процесів;
4) виключення дублювання й паралелізму у виконанні управлінських функцій;
5) зменшення потреб у фахівцях широкого профілю;
б) недоліки:
1) надмірна зацікавленість у реалізації цілей і завдань “своїх” підрозділів;
2) подвійне (потрійне тощо) підпорядкування для виконавців, що нерідко приводить до конфліктів;
3) труднощі в підтримці постійних взаємозв’язків між різними функціональними службами;
4) поява тенденцій надмірної централізації;
5) тривала процедура прийняття рішень;
6) відносно застигла організаційна форма, яка із труднощами реагує на зміни.
1.1.4.3. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління
Найпоширенішою ієрархічною структурою є лінійно-функціональна (лінійно-штабна), яка із часів Олександра Македонського (336 – 323 р. до н.е.) і до нашого часу використовується у всіх військових організаціях держав світу (рис. 1.10). Македонський уперше ввів поняття «штабу». Основна ідея полягала в поділі офіцерів на дві групи: ті, які планують бій, і ті, які керують солдатами. Перша група офіцерів була помічниками старших офіцерів. До другої групи належали стройові офіцери. Лінійно - штабна структура – це лінійна структура, доповнена специфічними підрозділами з підготовки рішень. Ці підрозділи не мають нижчестоящих рівнів управління, вони не приймають рішень.
Їх завдання – аналізувати варіанти і наслідки рішень для конкретного командира (начальника), до якого даний «штабний» підрозділ прикріплений. Лінійно–штабна структура передбачає функціональний поділ управлінської діяльності у штабах і службах різних рівнів. Велику увагу дослідженню штабного принципу в управлінні приділяв М. Емерсон. Він підтримував ідею Тейлора про те, що лінійний принцип побудови організації повинен доповнюватися штабним, який має особливе значення для великих організацій.
Штабний персонал має більш спеціалізовані знання, необхідні для лінійних командирів (начальників) у процесі прийняття управлінських рішень. Головне призначення штабних підрозділів в організації Емерсон вбачав у тому, щоб кожен член лінійного підрозділу міг у будь-який час мати користь від штабних знань і штабної допомоги.
У військових організаціях під штабними підрозділами будемо розуміти відділи й служби, що входять до штабу. Штаб є основним органом управління військовою організацією. Служби озброєння, кадрів, тилу, фінансів, зв’язку та інші є органами управління, які компетентні в своїх питаннях.
Під лінійними підрозділами розуміються структурні підрозділи: взвод, роту, батальйон і їм рівні.
М. Емерсон отримав освіту в Європі. На його погляди суттєво впливали ідеї прусського генерала генерального штабу фон Мольтке, що розробив концепцію, на основі якої прусська армія перетворилася на дивовижну військову машину другої половини XIX століття. Справедливості заради додамо, штабний принцип застосовувався на практиці великими полководцями Олександром Македонським, Михайлом Кутузовим та ін. значно раніше.
Згідно з концепцією генерального штабу при виникненні складної військової проблеми вона розбивається на кілька окремих питань, кожне з яких вивчається одним з офіцерів (одним із відділів, однією зі служб) штабу. У штабі збирається й узагальнюється вся сукупність інформації з даної проблеми, а потім повідомляється лінійному командиру (начальнику), який наділений правом приймати остаточне рішення по даній проблемі й несе персональну відповідальність за наслідки його прийняття. Емерсон уважав, що штабний принцип застосується до організацій усіх типів, а не тільки військових. Науковець наділяв необмеженими повноваженнями одну людину. Пізніше ці функції були покладені на штаб, управлінських працівників, що дало змогу скомбінувати принципи єдиноначальності і колегіальності (збору й обробки інформації) у процесі прийняття управлінських рішень. Емерсон сформулював положення про те, що кожна ієрархічна сходинка управління створюється для покращення обслуговування нижчестоящої, а не для забезпечення положення вищих ланок управління. Головне завдання лінійних командирів (начальників), координація дій функціональних служб (ланок) і спрямування їх на реалізацію спільних інтересів військової організації.
Є багато модифікацій ієрархічних структур в економіці, але вони не знайшли поширення у військових організаціях.
Як лінійна й багатолінійна, лінійно – штабна структура має свої переваги й недоліки:
а) переваги:
1) переваги як лінійної, так і функціональної структур в значної мірі зберігаються в лінійно-штабній структурі;
2) недоліки як лінійної, так і функціональної структур значною мірою усуваються;
3) наявність комбінації принципів єдиноначальності і колегіальності (збору й обробки інформації) у процесі прийняття управлінських рішень;
4) кожен ієрархічний рівень управління створюється для покращення обслуговування нижчестоящого, а не для забезпечення положення вищих ланок;
5) головне завдання лінійних командирів (начальників) координація дій функціональних служб (ланок) і спрямування їх на реалізацію спільних інтересів військової організації;
б) недоліки:
1) потрібно більше часу для прийняття рішення й доведення завдань до підлеглих;
2) не дозволяє вирішувати проблеми координації функціональних ланок по горизонталі, підвищення відповідальності й розширення повноважень командирів нижчих і середніх рівнів, звільнення вищого ешелону від оперативного контролю;
3) відносно застигла організаційна форма, яка із труднощами реагує на зміни.
Для усунення другого й третього недоліків лінійно–штабних та інших ієрархічних структур потрібен перехід до більш гнучких структур, що краще пристосовані до динамічних змін середовища й вимог науково-технічного процесу (НТП), тобто до адаптивного (органічного) типу структур. Про ці структури можна прочитати в роботі [31,с.121 – 127].
Формування ієрархічних структур управління підрозділів військової організації наведене в роботах [32, с. 48 – 52; 34, с. 15 – 18].