4. Податкова система та основні напрями податкової політики в Україні

В ринкових умовах податкова система є важливим елементом регулюван­ня економічних та соціальних процесів у державі. Ефективність її функціону­вання впливає на рівень перерозподілу створеного ВВП через бюджетний ме­ханізм і визначається станом економічного розвитку, рівнем податкової куль­тури, розкладом політичних сил, досягненнями наукового прогресу та іншими факторами.

Податкова система - сукупність встановлених у країні податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, механізмів і способів їх розрахунку й сплати, а також суб’єктів податкової служби, які забезпечують їх адміністрування і надходжен­ня до відповідних фондів.

Метою податкової системи є вдосконалення фінансового середовища бюджетної сфери та сприяння структурним зрушенням в НЕ.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політи­кою, здійснення якої є виключним правом держави відповідно до завдань її соціально-економічного розвитку.

Податкова система України регулюється Податковим кодексом України, в якому унормовано принципи побудови системи оподаткування, подано перелік об’єктів оподаткування і видів податків, встановлено розміри ставок податків, визначено правила, обов’язки і відповідальність платників та службових осіб державних податкових адміністрацій, які стежать за дотриманням податкового законодавства.

Принципами побудови податкової системи є:

• стимулювання науково-технічного прогресу - технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок висо- котехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на ви­робничий розвиток;

• обов’язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів, виз­начених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період та встановлення відповідальності платників за порушення податково­го законодавства;

• рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків з рівних прибутків і пропорційно більших податків на більші доходи;

• рівність, недопущення податкової дискримінації - забезпечення однаково­го підходу до платників при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;

• соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабез­печених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян і застосування диференційова­ного і прогресивного оподаткування громадян із надвисокими доходами;

• стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості доходів та видатків бюджету;

• рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• компетенція - встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг виключно Верховною Радою України (по податках і зборах загальнодержав­ного значення), Верховною Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськи­ми радами (по місцевих податках і зборах);

• єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обоб’язковим визначенням платника, об’єкта, джерела сплати, по­даткового періоду, ставок податку, строків та порядку сплати, підстав для надання податкових пільг;

• доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодав­ства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Податкова система ґрунтується на таких наукових засадах:

• потреба системності - полягає у тому, що всі податки мають бути взає­мопов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність із системою в цілому та окремими її елементами;

• встановлення визначальної бази системи оподаткування. З позиції органі­зації фінансової діяльності держави вихідною умовою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків;

• формування правової основи і вихідних принципів побудови податкової системи. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини влас­ності.

Вихідними принципами побудови податкової системи є:

- формування доходів бюджету в процесі розподілу перерозподілу створе­ного в суспільстві ВВП;

- встановлення рівноцінних обов’язків і прав перед бюджетом для всіх плат­ників податків;

- регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві;

- свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інстру­ментів.

Організація податкової системи має значний вплив на суспільство. Її здійснення є виключним правом держави відповідно до завдань соціально-еко­номічного розвитку.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і подат­кових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або ско­рочення суми податкових надходжень, зміни форм оподаткування, податко­вих ставок і податкових пільг для окремих галузей, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню спри­ятливої кон’юнктури, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, ре­алізації збалансованої соціальної політики.

Податкова політика України ґрунтується на певних принципах. Дбаючи про формування державних грошо­вих фондів за рахунок податків, держава повинна провадити таку податкову політику, яка б оптимально поєднувала інтереси держави і платників податків. Це досягається за допомогою наукового поєднання наступних критеріїв:

• фіскальної достатності, який зводиться до того, що, проводячи подат­кову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень, який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини;

• соціальної справедливості, який визначається двома аспектами:

- скороченням реального доходу платників внаслідок сплати податків;

- поверненням частини доходу конкретному платнику у вигляді суспіль­них благ;

• стабільності, який передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. Подат­кова політика може бути стабільною лише протягом певного податкового пе­ріоду;

• гнучкості, який передбачає зміну прийомів, термінів та норм державного регулювання економіки у сфері податків за необхідності оперативного втру­чання у розподільчі процеси.

Оптимальність функціонування податкової системи необхідно розглядати щодо її відповідності двом принципам: вигоди і адміністративної зручності. Принцип вигоди зводиться до того, що втрата доходу при сплаті податків повинна компенсуватись для платників вигодами, які вони отримують за ра­хунок фінансованих інвестицій з податкових надходжень для суспільних по­треб. Принцип адміністративної зручності полягає у тому, що податкова сис­тема повинна бути максимально зручною для державних структур за змістом податкової роботи, виконання податкового законодавства, механізму адміні­стрування та сплати податків, а витрати на організацію стягування податків були б мінімальними.

Податкова політика, яка проводиться у державі, формується відповідними державними органами.

Податкова політика - це діяльність держави, її органів у процесі правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків і податкових платежів, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх надходження до бюджету.

Залежно від періоду часу та характеру завдань, що підлягають розв’язанню, у структурі податкової політики можна виділити податкову стратегію та податкову тактику.

Податкова стратегія – це довгостроковий курс держави в галузі оподаткування та розв’язання великомасштабних завдань.

Податкова тактика дає змогу розв’язати завдання конкретного періоду розвитку через внесення оперативних змін та доповнень у податкову систему та податковий механізм.

Суб’єктами податкової політики є:

^ Верховна Рада України - законотворчий орган (приймає закони у сфері оподаткування );

^ органи виконавчої влади - Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство доходів і зборів, Державне казначейство (забезпечують реалізацію податкової політики та дію механізмів справляння податків і зборів);

^ органи податкової служби (здійснюють контроль за додержанням по­даткового законодавства, розробляють нормативно-правову базу, здійсню­ють облік платників).

Податкова практика виробила велику кількість різноманітних податків і зборів. Разом з тим у кожному з податків є характерні ознаки. Для з’ясування змісту та сутності того чи іншого податку, визначення характеру його впливу на соціально–економічний розвиток суспільства, розроблення обгрунтованої податкової стратегії і тактики проводять їхню класифікацію.

Класифікація податків – це систематизоване групування податків за однорідними ознаками. Класифікація дає можливість об’єднати все розмаїття податків у декілька груп і тим самим полегшити їхнє вивчення та практичне застосування. В теорії оподаткування для класифікації податків використовують різні критерії.

В сучасних економічних умовах податки класифікують за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, за способом стягнення, за характером використання, за рівнем державних структур, які впроваджують податки.

Прямі податки – це податки, які справляють з доходів або майна платника податку. Їх поділяють на особисті та реальні.

Особисті податки – це податки, що сплачуються платником за рахунок і, залежно від доходу, з урахуванням платоспроможності. Наприклад, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на дивіденди тощо.

Реальні податки – це податки, які сплачують з майна. В їхній основі є не реальний, а передбачуваний середній дохід, наприклад, податок на нерухомість, плата на землю, податок з власників транспортних засобів.

Основними прямими податками в Україні є податок на доходи фізичний осіб і податок на прибуток підприємств. Податок з доходів громадян є загальнодержавним, сплачується до місцево­го бюджету і є одним із важливих джерел його формування. Платниками по­датку є фізичні особи, які отримують доходи в Україні. Об’єктом оподатку­вання є сукупний оподатковуваний дохід, який зменшується на суму внесків до державних фондів соціального страхування та суму податкової соціальної пільги за умови права її застосування. Податкова соціальна пільга застосо­вується як механізм зменшення оподатковуваного доходу для осіб, які мають низькі доходи або відносяться до соціально незахищених верств населення (од­ного з батьків багатодітних сімей, інвалідів, самотніх батьків, вдів, вдівців, постраждалих від Чорнобильської катастрофи). Відповідно до Податкового кодексу, податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн. (у 2012 р. — 1500 грн.)

Суб’єкти господарювання (підприємства) незалежно від форми власності та організаційно-правової форми з отриманого прибутку сплачують податок на прибуток. Об’єктом оподаткування виступає прибуток, обчислений як різни­ця між сумЬю скоригованих валових доходів і валовими витратами та сумою амортизаційних відрахувань. Ставка податку, відповідно до Податкового кодексу, впродовж 1.01.-31.12.2012 р. становитиме 21%, з 1.01 по 31.12. 2013 р. - 19%, а з 1.01.2014 р. - 16%.

Непрямі податки – це податки на товари та послуги. Встановлюють їх як надбавку до ціни або тарифу.

В складі непрямих податків провідне місце посідає податок на додану вартість (ПДВ) - універсальний акциз, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі руху товару від виробника до споживача. Будучи непрямим податком, він вклю­чається в ціну товару, а отже сплачується покупцем, а перераховують його до бюджету юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які реалізують про­дукцію (товари, роботи, послуги) на території України або імпортують това­ри для їх споживання на території України. Об’єктом оподаткування є опе­рації з реалізації продукції в Україні, експортування продукції (товарів, робіт, послуг) та її імпортування. Ставка податку 20 % . Відповідно до Податкового кодексу, з 1.01.2014 р. вона зменшиться до 17%.

Різновидом непрямих податків є акцизний збір - податок на високорента­бельні товари. Призначення цього податку - обмеження кількісних параметрів споживання окремих товарів: алкогольних напоїв, тютюнових виробів, а та­кож регулювання отримання надприбутків з виробництва та імпорту певних товарів (автомобілів, нафтопродуктів). Платниками акцизного збору є виробники та імпор­тери підакцизних товарів. Об’єктом оподаткування виступає оборот з реалі­зації підакцизних товарів та митна вартість товарів, які імпортуються на те­риторію України. Ставки акцизного збору - тверді та відсоткові, диференці­йовані за товарними групами та за походженням товару. Основна різниця між ПДВ та акцизним збором полягає у тому, що ПДВ нараховується на додану вартість на кожній стадії руху товару від виробника до споживача, а акциз­ний збір - один раз на стадії виробництва чи ввезення підакцизних товарів

Ще одним непрямим податком є мито, що сплачується за товари, які перемі­щуються через митний кордон України. За допомогою встановлення мита, дер­жава не лише переслідує свої фіскальні цілі, а має змогу формувати раціональну структуру експорту та імпорту. Ставки мита диференційовані за групами товарів. Об’єктом оподаткування є митна вартість. Порядок сплати мита рег­ламентується Митним тарифом України.

Податковим кодексом відчутно реформовано систему місцевих податків – скасовано 12 місцевих податків і зборів. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші податки є факультативними (туристичний збір, збір за місця для паркування транспортних засобів). Зазначимо, що скасування комунального податку, ринкового збору та податку з реклами відчутно вдарило по доходах бюджетів місцевого самоврядування. Ці податки у системі місцевих податків і зборів складали 90 % доходів. Водночас місцеві бюджети отримали додатковий ресурс у вигляді єдиного податку та податку на нерухоме майно, надходження від якого, за прогнозами, становитимуть до 170 млн грн. Ці кошти залишатимуться в місцевих бюджетах і можуть бути спрямовані на фінансування власних потреб відповідних територіальних одиниць.

В Україні проведено податкову реформу, яка мала реалізувати такі основні завдання: по-перше, в умовах критичного розбалансування системи державних фінансів необхідно збільшити доходи бюджету; по-друге, для стимулювання швидкого відновлення національної економіки потрібно було створити сприятливий фіскальний простір для бізнесу та інвестицій. Перше завдання формально було виконано успішно. Підвищення фіскальної ефективності вдалося досягти за усіма основними податками. Зростання доходів бюджету дійсно є досить значним. Досягти такого результату вдалося передусім за рахунок упорядкування сфери відшкодування ПДВ, перекриття схем звуження бази оподаткування податку на прибуток, активізації боротьби з ухилянням від сплати податків.

Разом з тим існує низка зауважень, які дещо знижують результативність цих досягнень. По-перше, значний внесок у зростання доходів бюджету здійснило підвищення податкового навантаження на економіку, зокрема звільнення від оподаткування ПДВ операцій із постачання зерна, скасування податкових пільг для технопарків, навантаження на платників єдиного податку для стимулювання їх до переходу на загальну систему оподаткування. Загалом у 2011 р. податкове навантаження на економіку відчутно зросло По-друге, фактичні доходи бюджету відчутно завищені за рахунок маніпулювання обсягами відшкодування ПДВ та надмірно сплаченими податкам. Така політика викривляє досягнення уряду в питанні підвищення фіскальної ефективності податкової системи та формує загрози для економічної активності корпоративного сектору

Напрямами та пріоритетами наступного етапу реформи податкової системи України, є:

1. Підвищення фіскальної ефективності оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів. Наразі фіскальна функція групи ресурсних податків реалізована не повною мірою. У 2010 р. загальний обсяг ресурсних та екологічних податкових платежів (збори за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища та рента за корисні копалини, що видобуваються на території України) становив близько 12,7 млрд грн, а це складає лише 3,5 % доходів зведеного бюджету України, або 1,2 % ВВП. Ці показники є вкрай низькими та свідчать про нереалізований фіскальний потенціал податків даного виду. Наприклад, у країнах ЄС-25, у яких експлуатація природних ресурсів є менш інтенсивною, ніж в Україні, надходження від цієї групи податків складають 3,6 % ВВП, а у структурі доходів бюджетів окремих країн їх частка сягає 15 %.

2. Поглиблення прогресії податку з доходів фізичних осіб. У Податковому кодексі зроблено перший крок у цьому напрямі – запроваджено ставку оподаткування у розмірі 17 % для осіб, заробітна плата яких перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати. Разом з тим доцільно запровадити вищу ставку на доходи, що в декілька разів перевищують середній показник заробітної плати.

3. Відмови від зниження ставки ПДВ з 20 % до 17 %. Цей податок є одним із непрямих, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. ПДВ за своєю природою не здійснює додаткового тиску на фінансовий стан підприємства. Проблеми його функціонування в Україні пов’язані з недосконалим адмініструванням.

4. Підвищення ставок податку на нерухомість. За розрахунками Кабінету Міністрів, надходження цього податку до місцевих бюджетів за нинішніх ставок становитимуть менше 200 млн грн. Це свідчить про його фіскальну неефективність. Необхідно посилити фіскальне навантаження на власників, які володіють значними об’єктами житлової нерухомості.

За рахунок таких заходів можна отримати додаткові бюджетні ресурси. Водночас у питанні стимулювання економічної активності стимулюючий потенціал податкової системи залишається майже нереалізованим. У цьому контексті необхідно ініціювати дискусію і практичні дії щодо запровадження додаткових податкових стимулів пожвавлення інвестиційної діяльності.