III. II «Ворошиловград» - роль трагічного в романі

«Ворошиловград» - це захоплююча подорож головного героя Гєри околицями свого минулого, того від якого вже й слід простиг в теперішні часи, того минулого в якому було дитинство, купа спогадів, знайомі обличчя з якими об'єднує Ворошиловград. Цей роман про серйозні дорослі проблеми, проблеми з грошима, з жінками, з відвойовуванням свого власного майна яке комусь стало до вподоби через гарне місце розташування. Головна проблема яка постає – гроші, а якщо гроші вже стали проблемою, то чекай горя.

«Роман соціальний і водночас ліричний; письмо реалістичне, але таке, що часто непомітно, ненароком стає сюрреалістичним, а потім ніби нічого не сталось, повертається назад у русло реалізму; серйозна епічність тут сусідить із пародією, проповідницька урочистість – із гротеском; наругу небезпеки, смерті може супроводжувати сміх або секс» [11, с.85]

Смерть – це кульмінаційний момент, що ставить всі крапки на «І» та заспокоює недавно розгорнуту бійку, що сталась між двома «компаніми» що вирішили захистити те, що належить власне їм, і те що кожен вважав по праву своїм – аеродорм. Смерть – є найнеочікуванішим, та найпечальнішим моментом, тимпаче враховуючи що смерть ця випадкова : « Надто сильно стискали цю пружину десь у нього в середині, надто довго він стримувався, тож врешті механізм спрацював, пружина різко вилетіла, зриваючи запобіжники, і щойно Травмований зробив ще один, ледь помітний крок, як пролунав постріл. Шура схопився за бік…Він важко осідав у їхніх руках…Ернст нервово щось кричав мені, і я навіть автоматично щось йому відповідав, погоджуючись із ним, хоча насправді стояв, дивився на темну кров, що витікала з-під Травмованого, і повторював про себе одне й теж: невже він помер? Невже він справді помер?» [4, с. 413], трагічний момент смерті близького друга ніби повертає головного героя в реальність, в яку він сам не хотів вірити і до останнього намагався не робити цього.

«Чого нас вчить «Ворошиловград»? – запитаємо себе, перефразовуючи слова пресвітера. Він вчить нас, що треба вміти пригадати все, що з тобою було, і тоді тобі буде не так просто піти; що найбільше, що нас об'єднує, - це простір і смерть;…» [11, с. 97]. Насправді , якби не стільки спогадів, та якби місто в якому була їхня з братом бензоколонка не було б місцем дитинства Гєри, можливо він би просто повернувся додому, в спокійний, розмірений спосіб життя, до Льоліка і Боліка які кинули його на його ж гроші, а спогади грають грандіозну роль і вони подарували Гєрі нову можливість на інше майбутнє, а нам захоплюючий роман.

А шо до трагічного, то ми маємо як мінімум два моменти таких в «Ворошиловграді» - смерть Травмованого та ще одну смерть, здавалося б не таку значущу, але вона перевела звичайну гру з погрозами в розряд «або робіть як ми хочемо, або цією смертю не обмежиться» - смерть старенької вівчарки Пахмутової, чиєю хазяйкою було дівчинка Катя : « - Пахмутову! Вони її повісили!...Я озирнувся. Над головою, в туманному скупченні, на щоглі висіла Пахмутова…Залізний дріт до крові в'ївся в собачу шию, на залізі лишились криваві згустки крові» [4, с. 221], автор таким чином розповідає як гуманно влада намагалась натякнути на те що дарма Гєра не погоджується на їхні м'які пропозиції дружби та добровільної відмови від його приватної власності, і чесно кажучи не віє від цих органів влади нічим хоршим. Це складна гра, плата за перемогу і якій – життя близьких, можливо якби головний герой знав про це, він би подумав чи варто її починати. «Є життя, яким ти живеш і яким ти не маєш права поступатись, і є смерть – місце, куди ти завжди встигнеш, тому не потрібно туди поспішати»[4, с.407 ], автор наголошує на тому що життя – є життя, і його пторібно сприймати таким, яке воно і відноситись до нього спокійно.

Отже, романи С. Жадана «Депеш Мод» та «Ворошиловград» є яскравим втіленням проблемної картини суспільства 90 – х років ХХ століття. Автобіографічна «підліткова картина» зачіпає морально – етичні, соціально – психологічні та новаторсько літературні аспекти. На прикладах наших героїв, ми відчуваємо, важкий вплив соціалізму на юнацьке життя. «Ворошиловград» - жорстокий, реалістичний образ колишнього Луганська. Автор описує його, вкладаючи в рядки тяжкі долі його колишніх друзів, яких він згадав приїхавши «в свої спогади». Смерть – як критерій життя, поєднав їх всіх разом. Та забрала до себе одного.