III. Проблематика сучасного життя в творчості с. Жадана

III.I «Депеш Мод» - картина життя підлітків

Питання щодо визначення підліткової літератури, а також проблеми написання художніх текстів для підлітків хвилюють не тільки українських науковців, педагогів та бібліотекарів, але й українських авторів. Три основні складові підліткового віку, називаючи їх «шторм і стрес» (storm and stress): конфлікти з батьками, переміни настрою та ризикова поведінка (conflict with parents, mood disruptions, and risky behavior). У подальших визначеннях підліткового віку психологи зазначали, що «шторм і стрес» не є головними чинниками, але вважається, що перепади настрою та нестабільний психологічний стан найбільше властиві підлітковому періоду. Наступний крок у формуванні підліткової літератури – це формування підліткової культури. Подальший розвиток теорій стосовно підліткового віку спричинили праці Е. Еріксона, Ж. Піаже та Л. Кольберга. Їхні праці окреслювали періоди «підлітковості» та юності Наприклад, за визначенням Е. Еріксона підлітковим вважається вік з 12 до 18 років (adolescence), а юністю (young adult) – віковий період з 19 до 40. Подібний розподіл та подальші праці з психології змусили задуматися педагогів про інтереси, властиві молодим людям.

Першими книжками в США, написаними спеціально для підлітків, називають «Суперник» (The Contender) Р. Ліпсайта (R. Lipsyte) – повість про юнака, змушеного шукати власного шляху в одному із непрестижних районів Нью-Йорка, та «Аутсайдери» (The Outsiders) С. Е. Хінтона (S. E. Hinton) – про соціальну нерівність та страждання молодої людини, зображені на соціальному тлі. Обидві книжки вийшли друком 1967 року. Ці автори не зверталися до всіх проблем підлітків чи юнаків, а описували їхній світ насамперед із соціального погляду, а також озвучували певні точки зору на суспільні норми. Утім, ці твори стали своєрідним символом народження жанру юнацької літератури.

Варто зазначити, що американські теорії стикаються з певною локальною термінологічною проблемою. В українській мові на позначення етапів життя людини між дитинством і дорослістю ми оперуємо двома поняттями – підлітковий вік(11- 16р.) та юність( 16 – 19р.) В англійській мові для цього є єдине поняття «adolescence». Перекладємо його як «юність», проте воно об'єднує поняття «підліткового віку» та «юності» й виявляється над-то широким ( 12- 18р.). Саме тому в межах цього поняття американські науковці змушені виділяти підкатегорії читачів – читача-підлітка та читача-юнака.

У спеціальному випуску журналу «Writer’s Digest», присвяченому дитячій та юнацькійлітературі, А. Карре (A. Karre) зазначає, що жанр юнацької літератури – це жанр, який зображає весь соціум з юнацької точки зору. У книжці для цієї групи читачів, за його словами, не повинно бути дорослої ностальгії за цим віком, навпаки, усе має бути показано так, наче будь-яка ситуація – це межовий момент. Не мусить бути зображення того, що дасть той чи інший урок на майбутнє – а має бути те, що хвилює особу тепер. «Урок» читач винесе сам, а також “викристалізує” сенс прочитаного.

Які ж проблеми висвітлюються в романах для підлітків у США? Це здебільшого конфлікти з батьками та уповноваженими особами (що зумовлено надмірною дидактичністю родини), між батьками та дітьми, починаючи від легкого непорозуміння до складних конфліктів, стосунки з батьками, які випивають чи вживають наркотики, тиск у середовищі однолітків (виживання наркотиків, алкоголю, секс (зокрема й одностатевий секс), вагітність, расизм тощо), смерть та хвороба (втрата близьких, усвідомлення сенсу буття) та ін…

Написаний у формі щоденникових нотаток автобіографічного оповідача упродовж трьох днів — з 17.06.93 по 20.06.93. Формально це розповідь про те, як троє приятелів — Собака Павлов, Вая Комуніст і автобіографічний оповідач шукають Карбюратора, щоб повідомити про самогубство його вітчима. Насправді цей текст має на меті розказати про ще одне “нещасне”, “втрачене” покоління.

Роман «Депеш Мод» це перш за все наш із вами екскурс у минуле 90-х. Екскурс у Життя С. Жадана. Важка юність яку Ми бачимо читаючи роман, на стільки чіпляє з середини своїми кістлявими, зневіриними пальцями наші душі, що проникаємось в долею хлопців на стільки наче присутні десь там, з цими самими хлопцями в кожній їхній дивній, часом моторошній пригоді.

Головний герой – мрійник – реаліст: « - Знаєте, - кажу, я себе почуваю, як ріка. -Яка ріка? -Так, як ріка, що тече протии власної течії» [3, с. 179], який почуває себе не на своєму місці в цьому світі. Прагне до все ж кращого життя, любить чистоту : «…я ось думаю – чому таке приміщення не дали мені, я б тримав його в чистоті і затишку, не пускав би сюди жодних дебілів, і сам би сюди не приходив для чистоти експерименту, зачинив би двері, запломбував замок і пішли всі в задницю – окремо взята квартира зразкового побуту…» [3, с.150], він говорить про те, що ми маючи власне житло, от як його знайомі в котрих скірізь не зрозумілий мотлох та не приємний запах кетчупу (як йому здалось) не вміємо цінувати та тримати його в чистому, доглянутому стані як річ насправді цінну, куди приємно повертатись і звідки не хочеться йти. «…пішли в іншу кімнату, кажу я, тут багато посуду…» [3, с 151] ми наочно бачимо яскраву не приязнь до неохайності, оскільки він внутрішньо прагнув до більш кращого життя, бажав хоча б очима не споглядати той несправедливий та бридкий для нього, закономірний ( виходячи зі способу життя його друзів) соціальний то побутовий лад який був навколо нього все існування. Жадан прагне жити справжнім життям – їсти сніданки в цій же своїй квартирі, любити когось, ходити на ринки і в магазини, на роботу, мати справжню відпустку, ходити в ресторани : «причому не для того, щоби випити, а щоби перекусити, мав улюблені страви, улюблені, блядь…» [3, с.151], тобто прагне звичайного людського щастя, можливо для когось це просте життя, але для цього хлопця – мрія. Він просто хотів жити, а не ночувати на вокзалах та у якихось знайомих, при чому жити він хотів власним життям, спокійним без зайвого втручання, але головне це не квартира та ідеальний побут, не приємний запах та чистий посуд, не робота та обіди в ресторанах, так він про це мріяв, але головне для Жадана : «…головне, щоб була батьківська увага, нормальна і постійна батьківська увага, справжня батьківська увага, як по телевізору.»[3, с. 150] , хлопець мріяв, щоб його любили, як нормальну звичайну дитину, просто любили та приділяли увагу як звичайні батьки - звичайній дитині, та таку любов він та його друзі могли спостерігати лише по телевізору

Початок самого твору «Депеш Мод» власне з того, що Наш автор згадує своу першу «алкогольну пригоду» : «коли мені було 14 і в мене були свої види на життя, я вперше накачався алкоголем» [3, с.3], отож такий от початком автор дає зрозуміти що й до чого, дає зрозуміти що не все так просто й легко в нього як би йому, та можливо нам з вами хотілося б. Дає зрозуміти що ось він напився, напився вперше, напився сильно, не безпідставно вже як йому, і багатьом підліткам в цьому віці, здавалось розуміючим в цьому житті, хоча мусимо визнати що в нього далеко не найлеший шлях, і проміжок між соціальними сходинками досить великий, аби застрибнути на кожну в гору він має докладати неабиякі зусилля зі свого боку. А в нього з життям були свої стосунки : «життя відпочатку, щойно я почав його сприймати, виявилось штукою підлою і невдячною, воно відразу ж взяло за звичку обертатись такими лажовими ситуаціями, згадувати про які не хочетьтся, але які запам'ятались надовго», тобто зі слів автора Нам стає зрозуміло, що часто йому доводолось далеко не солодко, часто відбувались не справедливі та не зрозумілі ситуації, з яких він вибирався, і часто без сторонньої допомоги.

Наш інший герой – Собака Павлов, друг Жадана, жив зі старенькою бабусею-ветераном яка «горіла в танку», не мав можливості навіть заплатити за проїзд в метрополітені. «Собака втомлений і змучений – він п'є вже третій день, щей погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли п'єш третій день і раптом перестаєш пізнавати рідних і близьких? Очевидно тиск». [3, с.8] Нашого Собаку Павлова навіть влаштували на роботу знайомі друзі рекламнки, протее довго він не витримував « Собаки вистачає днів на десять, після цього він запиває і на роботу більше не ходить…» [3, с.9]. Собака такий був, проте не зважаючи на пристрасть до випивки був людиною контактною « у Собаки в його 19 півміста знайомих». А друзі у нього були хороші, Вова та Володя котрі влаштували Собаку кур'єром в рекламний бізнес, не зважаючи на те що Собака був працівник далеко не ідеальний і користі від нього було мало, і він неодноразово підставляв їх йдучи в «загул», все ж вони «затягнули його кудись у зелень за металеві, пофарбовані в біле кіоски і щедро поять водярою», якої так хотів Собака Павлов з похмілля.

Сергій Жадан міг описувати несправедливе відношення соціуму, відсутність матеріальних благ, батьківської любові, але на його шляху зажди були хороші знайомі та друзі. Поняття дружби фігурує як одне з провідних, завжди знаходиться хтось хто допоможе в складну годину: «Вчергове до тями Собака Павлов приходить вже на стадіоні, добре ось так сидіти з друзями, думає він, на лаві…».

Жадан пише нам про антисоціальні звички та вчинки дітей 90-х, алкоголізм, бомжування на вокзалах, бійки, намагання знати компостер в трамваї щоб було як в кондукторки(вона його на диво в руках носить) : «…Серйозно – йде баба, п'яна сто пудів, я їй свій талончик даю, а вона звідкись із кишені дістає компостер, уявляєте?» [3, с. 24], не зрозумілого характеру жінки – п'яні подруги. Ми чітко уявляємо картину яку описує Сергій Жадан, намагаючись втягнути нас в того часнуреальність і йому це вдається, можемо сказати з впевненістю.

Один з наших наступних друзів – Какао. Какао насправді досить дивний персонах, хоча по суті тут у кожного своя «родзинка», проте Какао він не близький друг : «вони команда, а він так – просто зайшов до них у гості» [3, с.26] і його не поважали та серйозно не сприймали в компанії. Какао був неповороткий, ходив в костюмі який вже дргуий рік не може випрати, в своєму пісочному вихідному костюмі. Йому було важко знаходити друзів : «йому з ними добре, ділять разом із ним хліб і цигарки, і головне – його ніхто не проганяє» [3, с. 25]. Сергій Жадан при описі цього персонажа розказав про його неврологічні відхилення, хлопець страждав від комплексу неповноцінності, що виявлялось в : «Я давно помів – він коли нервує, коли в нього стреси чи що він обов'язково блює, просто біда якась, коли починається сесія, до нього краще не підходити, такий чоловік. «Господи, - думає Какао, - о господи. Невже це справді я, невже це справді до мене піходив цей чоловік? Не може бути, я звичайно знаю собі ціну, в мене гарні друзі, в мене мама в бібліотеці працює, мене в Макіївці знають і в Міловому, але щоб отак! Не знаю навіть, що і подумати»,- думає він і знову починає блювати.» [3, с. 30] Отож, ми бачимо, що Жадан показує нам внутрішній світ персонажа Какао, пропущений крізь призму соціальних відносин з однолітками та недоліками виховання.

Малий Чак Бері – є більш авторитетним, його сприймали як свого, він співав у церковному хорі, слухали з цікавістю його історію : «сидять слухають Малого Чака Бері, той розповідає, як він святкував свій день народження, історія всім подобається» [3, с.26]. Малий Чак Бері виступає як людина смілива, адже осмілився посеред концерту вийти прокричати якісь свої мольби до Господа, про якісь свої лише одному йому зрозумілі проблеми до натовпу: «я прошу всього-на-всього просвітку, мені лише 19, можливо я мало чекав, але ж я говорю лише про смужку світла, невеличку таку, як вночі, коли відчиняєш холодильник, ну ти знаєш про що я, щоби можна було видихнути все те, що я вдихав у себе за всі ці 19 років, хоча б якісь втіхи…» [3, с.37]. Малий Чак Бері, його мабуть і любили за вміння розмовляти, та висловлювати власну думку.

Саша Карбюратор – людина більш вольова : сам вирішив приїхати з закордону всупереч батьківській волі, закінчив курси водіїв, навіть має цілі якісь в житті.

«Мої друзі хочуть, аби з ними рахувались. Вони ревниво ставляться до того,як із ними розмовляють і про що,як на них при цьому дивляться, намагаються зрозуміти що про них думають коли говорять…» [3, с. 38] Жадан нам говорить про своїх друзів, як підлітків складних, що зловживають алкоголем, далеко не з вищих верств суспільства, які ще не так і багато прожили але вже так багато бачили та відчули на «своїй шкурі», вони розуміють що жити – складно, перш за все важко, життя – не казка, кожен крутиться як може.