II. II. Реалізм в прозових творах письменника

Реалізм в українській літературі сформувався з половини ХIX століття, прийшовши на зміну розматизму. На противагу соцреалізму – перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівнянь, штучний пафос, іноді з ухилом у сентиментальність, дидактизм і моралізаторство – актуальному в юні роки Сергія Вікторовича Жадана який власне кажучи і описує в своїх творах , реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.

Основними рисами реалізму є :

•раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

•правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

•принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

•характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

•конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

•вільна побудова творів;

•превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

•розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Сергій Жадан – сучасний український письменник – реаліст. Він має велику віршованих та прозових творів. Реальність яку ми бачимо в творчості письменника відносить в не такі й далекі 90-ті, ми потрапляємо в бурхливе життя тогочасної молоді, проникаємось їхніми труднощами, радощами, розуміємо що насправді це є глибоко розумні молоді, вони бажають кращого життя, бажають насамперед справжнього життя, справжню родину. Реалізмом просякнуте кожне слово та думка персонажів, більше того роман «Депеш Мод» - є автобіографічним, мовлення повне нецензурної лексики, спосіб життя насичений алкогольними буднями, перепетіями, не зрозумілими обставинами з якими хлопці намагаються боротись по своєму, доля кидає їм виклики, а вони відбивають, хто як вміє.

Реальність не прикрашена високою мовою, манірною поведінкою, проте благородних жестів вистачає, автор описує подіїї що часом показують на стільки людяну та розуміючу сторону буття юнаків, що ми починаємо дивитись на них зовсім по іншому, вбачаємо нові насправді хороші риси, відверто щирі які навіть викликають захоплення : «…з вокзалу виходить якийсь інвалід …сідає…і ставить перед собою коробку, розкриває її – і нічого собі- виявляється що це патефон, справжній старий патефон…» [3, с. 206], « з вокзалу виходить патруль…один із них, очевидно старший, не витримує і валить з носцака по патефону, котрий тут таки відлітає вбік і печально замовкає…» [3, с.207 ], «…наш друг-єврей-Собака-Павлов підходить до одного з мінтів…і влучно заціджує йому просто в його сержантське їбало так, що картуз валиться на землю, та й сам сержант валиться…»[3, с. 208] – ми розуміємо що людина повинна мати не аби-яку силу волі та мужність, щоб підійти і стати на захист старенького, починаємо відчувати благородство деяких вчинків, та починаємо поважати Собаку-Павлова, який пройнявся стражданням бідного дідуся, який в свою чергу не мав можливості дати відсіч далеко не справедливим органам влади, що знущались з дідуся-інваліда.

Яскраві реалістичні риси присутні в образах, в спогадах, в описах природи, сама сюжетна лінія побудована на конкретно реалістичних картинах дійсності. Авторська меланхолійність та внутрішній спокій поступово затягують у вирій подій, які сходинка за сходинкою все ж доводять до логічної розв'язки сюжет. Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» починається з телефонного дзвінка і передмова йде про відношення автора до тих же телефонів : «Телефони існують, аби повідомляти ними різні неприємності. Телефонні голоси звучать холодно й офіційно, офіційним голосом простіше переказувати погані новини. Я знаю про що я говорю. Все життя боровся з телефонними апаратами, хоча й без особливого успіху…» [4, с.3 ]. Початок розповіді з телефонного доленосного дзвінка, який змінив усе життя головного героя. Будь-який момент в житті може стати вирішальним в залежності від того, яке рішення буде прийняте людиною – в супереч чи на користь обставинам, автор натякає нам що реальність насправді теж кидає свої мотузочки, дає нам шанс, і нам вирішувати як ним скористатись, власне кажучи так і в житті.

Отже, провідними жанровими течіями письменника є постмодерністька література. Прояви постмодерну виявляються в реалістичних картинах з неприкрашеними іронічними буднями.