6. Патогеність і вірулентість паразитів. Сисун котячий (сибірський).

Паразити характеризуються певною патогенністю і вірулентністю.

Патогенність-хвороботворність, здатність паразита викликати захворювання у хазяїна.

Вірулентність- властивості паразита, які визначають характер і силу його патогенності.

Сисун котячий (сибірський), або опісторх (Орisthorhis felineus) – збудник опісторхозу.

Географічне поширення: на берегах великих рік, в основному в басейнах рік Західного Сибіру, Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і Донського басейнів.

Морфологія. Статевозріла особина завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене спереду. Гілки кишківника досягають заднього кінця тіла. У задній частині тіла знаходяться два великих чотири- і п'ятилопатеві сім'яники. Матка темнозабарвлена, разом з жовтівниками займає середню частину тіла.

Яйця дрібні, довжиною 26-30 мкм, асиметричні, мають кришечку і невеликий горбок на протилежних кінцях.

Життєвий цикл: опісторх - біогельмінт.

Опісторхоз - природно-осередкове захворювання.

Остаточний хазяїн - люди і тварини, що харчуються рибою.

Проміжні хазяїни: перший - молюск (Віthinia), другий - риби родини коропових.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрі-шньопечінкові жовчні протоки, протоки підшлункової залози.

Яйця виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями хворого, в яйці знаходиться зрілий мірацидій. В організмі водяних молюсків, що проковтнули яйця, мірацидії вивільняються, проходять стадії спороцисти, редії, церкарія. Розвиток триває близько двох місяців (до 1 року в Сибіру). Церкарії активно виходять у воду крізь покриви тіла молюска і проковтуються рибами. У м'язах риби церкарії покриваються подвійною оболонкою й інцистуються, перетворюються в метацеркарії. Остаточний хазяїн заражається, з'ївши сир або недостатньо термічно оброблену рибу.

Інвазійна стадія - метацеркарій. У кишківни-ку личинки вивільняються і проникають у протоки підшлункової залози та внутрішньопечінкові жовчні протоки. За місяць паразити стають статевозрілими і починають виділяти яйця. Тривалість життя в організмі людини - до 30 років.

Патогенна дія: механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової залози, що може призвести до первинного раку печінки і підшлункової залози, цирозу печінки; розвиток патологічних шлунково-кишкових рефлексів; вторинне інвазування жовчних проток і міхура; механічна жовтяниця внаслідок закупорки жовчних шляхів; токсично-алергічні реакції, особливо в перший місяць хвороби.

Клініка. Хвороба перебігає у дві фази:

• у ранній фазі, що виникає за 2-А тижні після зараження, переважають токсично-алергічні прояви (підвищення температури тіла, м'язові і суглобові болі, висипка алергійного характеру, астматичний бронхіт); виражена еозинофілія;

• у другій, хронічній фазі хвороби, переважають ознаки ураження печінки і підшлункової залози (болі в правому підребер'ї, порушення моторики шлунково-кишкового тракту, запалення жовчного міхура і жовчних проток, збільшення печінки).

Діагностика.

Клінічна: основана на даних епідеміологічного анамнезу, симптомах ураження печінки, жовчного міхура і підшлункової залози.

Лабораторна: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і фекаліях (яйця з'являються не раніше, ніж через місяць після зараження); серологічні реакції на ранній стадії хвороби.

Лікування. Застосовують антигельмінтні препарати.

Після лікування яйця паразити можуть виділятися тривало, тому контрольні аналізи проводять не раніше, ніж через 3-4 місяці.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу недостатньо термічно оброблену або погано просолену рибу.

Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.