20. Публіцистична діяльність в. Винниченка. Періодика в роки української державності 1917-20-х років хх ст.

Перші його твори – поема “Повія” та оповідання “Народний діяч”, написані 1901 р. Першим же твором, що з’явився друком на сторінках “Киевской старины” 1902-го, була повість “Сила і краса” (згодом прибирає назву “Краса і сила”). Пише багато, друкується часто, молодим прозаїком цікавляться відомі літератори, популярні журнали й видавництва.

Однак поза увагою фахівців до цього часу ще залишається його публіцистична спадщина. Громадськості В.Винниченко більш відомий як лідер УСДРП, голова Генерального Секретаріату, один із керівників Директорії УНР. У той же час, його видавнича діяльність, робота в якості редактора партійної преси і співробітника ряду часописів – досліджені явно недостатньо. Хоча статті В.Винниченка уміщувалися в журналі "Украинская жизнь", він входив до складу редакції центрального органу УСДРП – газети "Боротьба", його праці друкувалися в періодичному органі українських емігрантів в Канаді "Рабочий народ" [2], а в роки революції він очолював редакцію "Робітничої газети".

Наприкінці 1919 р. у Відні пройшла конференція УСДРП, на якій В.Винниченко вийшов з партії і створив Закордонну групу Української комуністичної партії (УКП). З цього часу почався новий етап його політичної діяльності, який знайшов відбиття і у назві періодичного органу Закордонної групи УКП – газети "Нова доба".

Варто зазначити, що робота В.Винниченка з організації видання цієї газети до цього часу практично не вивчена, як не відома більшість його публікацій, надрукованих на її сторінках.

В сучасній історичній літературі майже не зустрічаються посилання на "Нову добу", яка є цінним джерелом для дослідження діяльності українського революціонера. Навіть в одній із останніх робіт, присвячених В.Винниченкові, невелика цитата з його статті у "Новій добі" наводиться за текстом газети "Комуніст", де вона була передрукована [16, с.19]. Тим самим втрачається частина творчого доробку В.Винниченка, без чого політичний портрет цієї людини виглядає неповним.

В.Винниченка, без чого політичний портрет цієї людини виглядає неповним.

Вперше про підготовку свого видання В.Винниченко згадує у щоденнику 24 лютого 1920 р. "Починаємо "Нову добу", – пише він. – Остаточно стався поділ на два фронти. Навіть есери центральної течії стали на радянський грунт. Порозумнішали й стали ми революціонерами" [5, с.104]. Перший номер газети вийшов 6 березня 1920 р. у Відні, обсягом у два друкованих аркуша. У підзаголовку видання зазначалося, що воно є політичним, економічним і науковим тижневиком. В.Винниченко став не тільки фундатором газети, але і її головним редактором та автором більшості публікацій, надрукованих у ній. Крім того, в "Новій добі" співробітничали М.Грушевський, В.Левинський, Г.Паламар, Г.Піддубний, Г.Калинович, а за роботу редакції відповідав М.Пасічник.

Відкривала перший номер "Нової доби" стаття В.Винниченка "Два фронти", в якій він виклав своє бачення політичної ситуації в Україні. Перш за все, автор вказав на те, що на початку 1920 р. українське суспільство остаточно і рішуче розкололося на два антагоністичні табори, або на два фронти. Одна частина українства, писав В.Винниченко, перебувала у таборі контрреволюції разом з Антантою, а друга залишалася на Україні із своїми трудящими класами і в союзі з революційною радянською Росією. На думку автора, в цих умовах не могло бути ніяких перехідних політичних позицій. Існувала лише альтернатива, яку він формував таким чином: "Або Антанта із її слугами гладіаторами Денікіними, Петлюрами, Пуришкевичами, Мазепами, Пілсудськими, або революційна, соціалістична радянська Україна в союзі з Совєтською Росією і в одному соціалістичному фронті усього світу" [9].

Першим українським органом в цей час стає що­денна газета під назвою „Нова Рада”. Починає вона виходити з 25.III. 1917 р. за редакцією А. Ніковсько- го. Видавало її Товариство підмоги літературі, науці і мис- теїїтву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут М. Грушевський, Є. Чикаленко, С. Єфремов, І. Шрам та інші.

По смерті В. Симиренка (1915 p.), добродія української преси, згідно з його заповітом Товариство дістало на україн­ські цілі 300.000 рублів. На ці кошти і було розпочато видан­ня „Нової Ради”, спадкоємниці попередньої „Ради”.

Крім добре веденого інформативного відділу та оглядів преси, як також широко поставленого відділу дописів, немало спричинився до змісту газети самий склад співро­бітників. Працювали тут М. Грушевський, Є. Єфремов, Є. Чикаленко, В. Прокопович, Ф. Матушевський, Л. Ста- рицька-Черняхівська, С. Шелухин, С. Русова, М. Левиць- кий, П. Христюк та багато інших.

За редакцією В. Винниченка почала вихо­дити у Києві друга щоденна газета. Був це орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) під назвою „Робітнича Газета”. Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робітництва та політичне освідомлення його.

А то­му, на думку „Робітничої Газети”, перед українським ро­бітництвом і народом у цілому стоїть завдання „самому, своїми силами... визволитися від національного гніту”. Спиняючись на розбіжності політичних світоглядів між угрупованнями та між політичними партіями, „Робітнича Газета” формулює тактику в боротьбі за спільну націо­нальну мету такими словами: „Нарізно йти, разом бити”.

Так поставлені завдання відбилися на цілому змісті га­зети. Сторінки її якнайяскравіше віддзеркалюють харак­тер часу. Дають огляди визвольного руху на місцях. Міс­тять популярні статті на теми громадсько-політичного та культурно-освітнього характеру. Свідчать вони про сту­пінь підготовки ширших мас в цю добу до національно- творчого життя. Крім популярних статей на теми самовиз­начення, Установчої Ради, автономії тощо мусили з’яви­тися тут статті ще й на такі теми, як наприклад, „Яка нам потрібна мова для освіти?” і подібне.

Зверталося тут увагу також на справу організації профе­сійного руху та на огляди робітничого руху в інших країнах.

І, врешті, голос у справі організації українського вій­ська. Було їй присвячено кілька статей та уваг, серед яких у першу чергу треба згадати голос самого редактора

В. Винниченка та полковника С. Долинського, який дав спеціальну статтю про військовий вишкіл і творення вій­ськових кадрів.

Зявляється ще один щоденник «Народна воля», який видавав Центральний комітет Української Селянської Спілки. Присвяче­ний був організаційним справам селянства та захисту його інтересів. Свої завдання і напрямки погоджувала вона з тим політичним напрямом, що його займала Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), яка з 1.У поча­ла видавати свій офіційний орган під назвою „Боротьба”.

Містилися тут інформаційні матеріали з життя партії, огляди соціалістичного руху, статті на теми національно- визвольного руху тощо.

Спиняючись у першому числі на питанні державного ладу, часопис стояв на ґрунті ідеї української державної самостійності. Не виключав можливості федеративного устрою Росії шляхом угоди самостійних держав, що вини­кли б унаслідок самовизначення недержавних народів, що входили до складу Росії. „В теперішню відповідальну хви­лину самовизначення нації... є великою помилкою побо­ювання виявити себе самостійниками”, — підкреслювала „Боротьба” своє становище.

З переходом на щоденне видання зміст „Боротьби” поширено як інформативним матеріалом, так і статтями на політичні теми, оглядом преси, фейлетоном тощо. Як щоденна газета, виходила вона спочатку за редакцією М. Шрага. Серед співробітників були: М. Шаповал (М. Сріблянський), Н. Григоріїв, А. Терниченко (аграрні теми), Гнат Михайличенко (пізніш розстріляний денікін- цями) та багато інших.

Року 1918 в УПСР стався розкол. За якийсь час „Боро­тьба” стала органом лівої течії партії, що оформилася в са­мостійну політичну партію, прибравши собі назву за орга­ном „Боротьбісти”.

Врешті, виходили щоденні та інші органи і в інших місцях, що мали місцевий характер. Так, у 1917 р. виходи­ли ще такі органи: „Чернігівщина” (Чернігів), двічі на ти­ждень, та „ Чернігівський Листок” (тижнево), як продов­ження традицій Л. Глібова 1863 р., „Звенигородська Зоря” (1918), „Вільний Голос” (Полтава), „Вільне Слово” (Жме­ринка), „Дзвін” (Здолбунове) та інші.

За періодичністю в 1917—1920 рр. переважав тип тижне­вика. Були це головним чином популярні інформаційні ча­сописи, серед яких чимало було видаваних Інформаційним Бюро Армії. Чимало було такого ж характеру органів, що ви­ходили двічі або тричі на тиждень. Найменше було літературно-наукових місячників.