57. Причини обмеженої здатності ринкового регулювання

Ринкові механізми не в змозі врегулювати суспільних благ, непривабливих для приватного виробника товарів і послуг, зокрема через неможливість їх реалізації за допомогою механізмів ринку або через їх високу собівартість (неспроможність ринку-1: суспільні блага). Ринковий механізм не може запобігти забрудненню довкілля, він неспроможний забезпечити контроль за виробництвом екологічно чистих товарів та запобігти небезпек можливого заподіяння шкоди від певних видів діяльності для здоров’я громадян, довкілля і держави (неспроможність ринку-2: зовнішні ефекти). Ринок не забезпечує соціальних гарантій, не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів та доходів (неспроможність ринку-3: принцип правової рівності і соціальної справедливості). Дуже часто він породжує неповну і недосконалу інформацію, що підриває здатність до прийняття оптимальних рішень суб’єктами ринкових відносин (неспроможність ринку-4: ефекти асиметричної інформації). Ринок також може призводити до надмірної концентрації економічної влади в руках певних суб’єктів і не в змозі самостійно, без втручання у нього зовнішнього регулятора – держави – підтримувати і забезпечувати середовище повноцінної й відкритої конкуренції (неспроможність ринку-5: монополії).

Таким чином, існує цілий комплекс питань, які належать до неспроможностей ринку і які неможливо вирішити лише внаслідок дії ринкових інструментів. В таких випадках неспроможності ринку потрібне втручання держави, яка повинна:

•  створювати правове поле для вільного розвитку суб’єктів господарювання і контролювати дотримання ними норм законів;•  забезпечувати умови для здорової конкуренції і регулювати ціни на певні види товарів та послуг;

•  забезпечувати надходження на ринок необхідного набору товарів та послуг шляхом заповнення економічних ніш у виробництвах, які, з огляду на свою неприбутковість, непривабливі для приватного сектора;

•  запроваджувати нормативи та обмеження для суб’єктів господарювання з метою охорони довкілля;

•  забезпечувати зайнятість населення, справедливий розподіл ресурсів і доходів та інші соціальні гарантії;

•  допомагати суб’єктам господарюванням адаптуватися до змін ринкової кон’юнктури, створювати сприятливі умови для активізації їхньої виробничої діяльності.

58. Сучасна теоретична економіка про права власності.

Перехідний стан до ринкової економіки вимагає наявнос­ті достатньої для створення конкурентного середовища кількості підприємств різноманітних форм власності: державних, колек­тивних, змішаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності повинна бути такою, щоб забез­печити функціонування ринку. Відносини власності є еко­номічним ґрунтом системи господарювання.

Методологічна спрямованість трансформації відносин власності визначається, насамперед, Основним Законом Укра­їни— Конституцією, в якій зазначено: "Кожен має право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої праці. Право при­ватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користувати­ся об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону".

В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушен­ня у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Законів України "Про власність", "Про форми власності на землю", Указів Президента про приватизацію і майнові приватизаційні сертифікати та інших відповідних правових актів. У цих доку­ментах передбачено перехід від монополії держави на привлас­нення засобів, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на са­мостійності господарювання підприємств і широкому роздер­жавленні власності та приватизації.