40. Поняття і принципи виконання зобов´язань

Виконання зобов´язання - вчинення боржником і кредито­ром дій (чи утримання від дій), спрямованих на здійснення прав та виконання обов´язків, що випливають із зобов´язання (пере­дача майна, виконання роботи тощо).

Зобов´язання вважається виконаним, якщо передбачені ним дії виконані повністю і належним чином, тобто з дотриманням усіх вимог, передбачених законом, договором.

Дії щодо виконання зобов´язань можна вважати правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов´язань. Саме тому до цих дій застосовуються такі ж правила, як і до правочинів.

Чинне законодавство закріплює такі основні принципи вико­нання зобов´язань: принципи реального і належного виконання зобов´язань. Ці принципи традиційно розглядаються як основні цивільно-правові засади виконання зобов´язання.

Водночас в юридичній літературі триває дискусія щодо спів­відношення цих принципів.

Так, одні автори вважали, що реальне виконання - складова належного виконання. Належне виконання є поняттям загальні­шим, а реальне виконання - одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.

А.В. Венедіктов, навпаки, вважає, що належне виконання - це складова частина реального виконання.

На його думку, реальне виконання договірних зобов´язань охоплює належне виконання всіх якісних і кількісних показ­ників, не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов у ком­плексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції.

О.С. Іоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального.

Найприйнятнішою стосовно цього питання є позиція М.І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання -це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність вико­нання як вчинення певної дії, у другому - якісна характеристика дії (або утримання від дії).

Перевіряючи, чи виконав боржник зобов´язання, вирішують­ся два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об´єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчине­на (чи дотримана вимога належного виконання.

З розвитком ринкової економіки принцип реального вико­нання зобов´язання, який набував особливого значення для гос­подарських договорів, певною мірою втратив своє первісне зна­чення.

Це пов´язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виник­ли через невиконання зобов´язання в натурі боржником, в умо­вах ринкової економіки може задовольнити інтерес у повному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходив з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшувати­меться.

Стаття 526 ЦК передбачає, що зобов´язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, зобов´язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов´язання (договору, адміністратив­ного акта), або відповідно до вимог, що звичайно висуваються. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов´язання можуть застосовуватися звичаї ділово­го обороту; виконання зобов´язання мають спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оцінюючі категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення.

Важливим принципом цивільного права є принцип недопус­тимості односторонньої відмови від виконання зобов´язання і не­допустимості односторонньої зміни його умов за винятком ви­падків, передбачених законом. Якщо ж така відмова мала місце, то вона, як правило, розглядається як підстава для застосування міри відповідальності.

Поняття та види припинення зобов'язань

   Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.    За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.    Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.    Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи:    1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);    2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).    Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.

Припинення зобов'язань за волею сторін

   Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання.    1. Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу, відшкодувати шкоду тощо.    Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зобов'язання.    Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред'являються стосовно об'єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов'язання. Якщо при виконанні зобов'язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежним чином і кредитор має право відмовитись від прийняття виконаного.    Виконання зобов'язання покладається на боржника. У випадку коли виконання безпосередньо пов'язане з особою боржника, саме він повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.    Так, якщо картину за зобов'язанням повинен намалювати Н., то замінити Н. в цьому зобов'язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно і боржник має право відмовитися від виконання свого обов'язку третій особі, якщо виконання пов'язане з особою кредитора. Наприклад, якщо майстер погодився пошити костюм для М., то звичайно, він має право відмовитися від пошиття костюму для дружини М.    Суб'єктний склад зобов'язання за час існування зобов'язання може змінюватися. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, у разі злиття юридичних осіб), так і в порядку часткового правонаступництва, коли права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої на підставі спеціально укладеної вимоги. Такі угоди мають назву відступлення вимоги і переведення боргу.    2. Відступлення вимоги — це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укладеної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм.    Відступлення вимоги допускається, якщо воно не суперечить договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається відступлення вимоги про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.    На відступлення вимоги згода боржника не потрібна, але він повинен бути сповіщений про це. Якщо боржника не повідомили про відступлення вимоги, то виконання ним зобов'язання первісному кредитору вважається виконанням належному кредиторові.    Право вимоги, що належить кредиторові за зобов'язанням, може перейти до іншої особи на підставі не лише угоди, а й закону, коли третя особа виконала перед кредитором обов'язки його боржника. Набуття третьою особою всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання нею обов'язків боржника щодо кредитора має назву суброгації. Так, якщо страхова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок.    Заміна боржника в зобов'язанні називається переведенням боргу. Внаслідок переведення боргу місце старого боржника займає нова особа, яка стає боржником за зобов'язанням. Переведення боргу допускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання.    Відступлення вимоги і переведення боргу мають бути здійснені у тих самих формах, що й угоди, на яких вони грунтуються. Тобто якщо договір укладався в письмовій формі, то угода щодо заміни особи в зобов'язанні також потребує письмової форми.    3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні за сумою. Практичне значення зарахування полягає в тому, що воно створює певні зручності для суб'єктів зобов'язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім право-чином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.     Зарахування можливе за таких умов:    а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;    б) зобов'язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки;    в) зобов'язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом;    г) зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна із сторін виявила свою волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;    д) зарахування допускається законодавством. Скажімо, не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров'ю, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.    Зарахування може бути повне і часткове. При повному зарахуванні зустрічні зобов'язання припиняються взагалі. При частковому — одне зобов'язання припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов'язання продовжує існувати.    Серед підстав припинення зобов'язань за згодою сторін можна назвати новацію, прощення боргу і відступне.    4. Новація зобов'язання (оновлення зобов'язання) — це домовленність сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання.    Так, уклавши договір позики, сторони через певний час додатковою угодою можуть передбачити, що замість грошей боржник повинен передати кредитору якусь річ. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первісне зобов'язання припиняється, а з моменту укладання нової угоди виникає нове. Новацію необхідно відрізняти від заміни виконання. Так, після укладання договору купівлі-продажу покупець просить надати йому відстрочку в оплаті і за згодою кредитора сплачує вартість речі частками протягом певного часу.    5. Прощення боргу — це відмова кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не матиме юридичного значення, якщо воно обмежує правоздатність особи.    6. Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути припинено наданням замість предмета виконання зобов'язання відступного (сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони. Відступне як підстава припинення зобов'язання відрізняється від новації зобов'язання.    Угода про відступне може бути укладена на будь-якій стадії існування зобов'язання — як до його виконання, так і при невиконанні зобов'язання. Новація переважно має місце, коли стає зрозумілим, що первинне зобов'язання виконати боржнику неможливо або надзвичайно обтяжливо. Новація неможлива щодо зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю. Відступне в принципі можливо застосовувати до будь-якого виду зобов'язання.    7. Мирова угода. Це угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних поступок. Контроль за законністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб.    За погодженням між собою сторони в будь-який час можуть припинити зобов'язання. Одностороннє розірвання договору як спосіб припинення зобов'язання є винятком (з огляду на особливий характер договору доручення довіритель вправі скасувати доручення, а повірений — відмовитися від доручення в будь-який час).

Припинення зобов'язань за обставин, що не залежать від волі сторін

   Незалежно від волі сторін зобов'язання припиняються за таких обставин: неможливість виконання зобов'язання; поєднання в одній особі боржника і кредитора; смерть боржника чи кредитора, якщо зобов'язання пов'язане з їх особою; ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника).    1. Неможливість виконання зобов'язання. Ця обставина може стати підставою для припинення зобов'язання, якщо її настання зумовлено обставинами, за які боржник не відповідає і які виключають відповідальність боржника.    Неможливість виконання може бути спричинена такими чинниками:    а) фактична неможливість виконання;    б) юридична неможливість виконання.    Під юридичною неможливістю розуміють неможливість виконати зобов'язання, оскільки існують перешкоди законного чи морального характеру. Наприклад, предмет зобов'язання вилучено із обігу, видання певного нормативного акта робить неможливим виконання зобов'язання повністю чи частково. Фактична неможливість пов'язана насамперед із обставинами, які мають характер непереборної сили.    Якщо неможливість виконання спричинена винними діями боржника, тобто обставинами, за які він відповідає, то зобов'язання не припиняється, а змінюється: замість обов'язку виконання настає відповідальність боржника за невиконання зобов'язання. В грошових зобов'язаннях неможливість виконання як підстава їх припинення виключається. Обов'язок доводити неможливість виконання покладається на боржника.    2. Поєднання в одній особі боржника і кредитора. В такому випадку має місце своєрідне правонаступництво, тому що права і обов'язки переходять від боржника до кредитора і навпаки. Оскільки внаслідок об'єднання із двох самостійних сторін утворюється одна, всі зобов'язання між ними анулюються. Неможливо побудувати правову конструкцію, за якою особа може бути одночасно і кредитором, і боржником за одним і тим само зобов'язанням. Такі випадки мають місце при реорганізації юридичних осіб шляхом злиття і приєднання, при спадкуванні, коли, наприклад, боржник за договором позики стає спадкоємцем свого кредитора. Якщо сума позики перевищує розмір спадкового майна, то підстави для припинення зобов'язання в повному обсязі відсутні.    3. Смерть громадянина, якщо зобов'язання пов'язано з його особою. За загальним правилом смерть громадянина — учасника зобов'язання, не припиняє зобов'язальних правовідносин. Водночас у випадках, коли права та обов'язки нерозривно пов'язані із особою боржника чи кредитора, смерть однієї із сторін зобов'язання приводить до його припинення. Так, смерть особи, яка отримує аліменти, припиняє зобов'язання. Із смертю особи припиняється договір доручення, заповідальний відказ, договір поруки, виконання творчої роботи за договором тощо.    4. Ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника). На відміну від реорганізації юридичної особи, коли створена юридична особа є правонаступником за зобов'язаннями, при ліквідації правонаступництво відсутнє. Ініціатори ліквідації встановлюють строк і порядок ліквідації, призначають ліквідаційну комісію, остання виявляє кредиторів і визначає строки і порядок задоволення їх вимог. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи, крім випадків, коли за законом виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи поклалається на іншу особу.