38. Поняття зобов’язання, його характерні риси

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають всі ознаки останніх. Разом з тим, вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими відносинами. До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі: • сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен»; • об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об'єктами речових правовідносин є речі; • здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб.

Згідно з ст.509 ЦК - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету - виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Цивільні зобов'язання класифікують: Залежно від спрямованості: регулятивні зобов'язання (спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані); охоронні зобов'язання (спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення).

Залежно від підстав виникнення зобов'язальних правовідносин: зобов'язання, що виникають з правочинів (договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів); зобов'язання, що виникають із неправомірних дій; зобов'язання, що виникають з ін. юридичних фактів. Залежно від співвідношення прав та обов'язків учасників: односторонні зобов'язання; двосторонні (взаємні) зобов'язання. Залежно від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами: прості - в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку, напр. договір позики; складні - в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків, напр. у договорі підряду. Залежно від визначення об'єкта зобов'язання: з конкретно визначеним об'єктом; альтернативні зобов'язання (напр., за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість).

Види зобов’язань

За підставами виникнення зобов‘язання поділяються на договірні і позадоговірні. Договірні - це зобов‘язання, які виникають з договору. Позадоговірні - виникають з наступних юридичних фактів: адміністративних актів; із нанесення шкоди; із рятування або збереження чужого майна; з публічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; з ін. правомірних і неправомірних дій. Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав використання зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань. Коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій - обов'язок, зобов'язання вважається одностороннім. Напр., такі зобов'язання характерні для договору дарування. Якщо кожна зі сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж, оренда, перевезення). Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язання їх поділяють на однооб'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної дії.

Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії. Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання. На відміну від альтернативних, факультативні зобов'язання -це зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії. Особа, яка за певних умов, визначених законом чи договором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває право регресу. Регресні зобов'язання (право зворотної вимоги до винної особи) - це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми.

Так, держава, АР Крим, територіальні громади, юр. особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, що задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором щодо іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Наприклад, якщо водій авто-підприємства вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопідприємство (як власник джерела підвищеної небезпеки), яке, у разі задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії - водія.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники - кредитор і боржник. У більшості зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого зобов'язання виконати певні дії. Якщо на боці кредитора чи боржника виступають кілька осіб - ідеться про множинність осіб у зобов'язанні. При цьому зобов'язання можуть бути дольові (часткові) і солідарні. Також є субсидіарні, або додаткові, зобов'язання, їх сутність полягає в тому, що у разі невиконання (неналежного виконання) боржником своїх зобов'язань відповідальність за певних обставин може бути покладена на додаткового боржника (напр. договір гарантії). Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати: в передачі речі у власність чи користування; виконанні певної роботи; сплаті грошей та ін.

При цьому: власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги - це матеріальні об'єкти зобов'язання. Змістом, зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Підставами виникнення зобов'язань є певні юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов'язує виникнення тих чи інших прав і обов'язків. У ЦК Укр. вказано, що зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, у результаті створення літературних, художніх творів, винаходів та ін. результатів інтелект. діяльності. Зобов'язання також виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та інших підстав, зазначених у ЦК та ін. законах Укр. Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору і правочину. Прикладом зобов'язання, що виникло на підставі одностороннього правочину, може бути публічне оголошення сплатити винагороду за надання інформації щодо особи, яка вчинила тяжкий злочин. Це оголошення породжує обов'язок сплатити винагороду. Заподіяння шкоди (як одна з підстав виникнення недоговірного зобов'язання) покладає на заподіювача шкоди обов'язок відшкодувати її в повному обсязі.

Особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатніх підстав, зобов'язана повернути його цій особі. До недоговірних зобов'язань, що виникають із цивільних правопорушень, належать також дії юр. та фіз. осіб, які при здійсненні підприємницької та ін. господарської діяльності створюють небезпеку (загрозу) життю і здоров'ю фіз. осіб, а також їхньому майну і майну юр. осіб. Такі дії породжують зобов'язання усунути цю небезпеку (загрозу). Серед ін. підстав, які породжують виникнення зобов'язань: рятування здоров'я та життя фіз. особи, майна фіз. або юр. особи та вчинення дій у майнових інтересах ін. особи без її доручення. Підставою виникнення зобов'язань може стати і певна подія. Так, пожежа як страховий випадок зобов'язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику. Зобов'язання може виникнути і на підставі рішення суду.