21. Здійснення права власності

У практичній діяльності, пов'язаній з використанням права власності, слід враховувати викладене вище про багатоплановість розуміння змісту цієї категорії. Це дає змогу ефективніше здійснювати право власності,головні засади якого встановлені законом (ст. 319 ЦК). У зв'язку з цим слід зазначити, що власник може чинити стосовно своєї речі усе, що не заборонене законом, або не суперечить соціальній природі власності. Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, виражається у володінні, користуванні, розпорядженні, управлінні тощо цією річчю. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ст. 320 ЦК). Віїт може створювати юридичні особи на свій ризик та відповідальність, вільно укладати угоди з іншими підприємцями, набувати та розпоряджатися своїм майном, брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, відкривати рахунки в банках тощо. Разом з тим, допускаються обмеження використання права власності, пов'язані з громадською необхідністю, а також із випадками, коли це майно завдає шкоди особам, суспільству, погіршує екологічну та економічну ситуацію тощо. Тому законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна дляздійснення підприємницької діяльності. Зокрема, держава може заборонити підприємницьку діяльність у певних сферах виробництва та торгівлі (наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів тощо) або обмежити її шляхом встановлення вимоги про одержання суб'єктами підприємництва спеціальних ліцензій тощо. Конкретні питання, пов'язані з використанням власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності, регулюються спеціальними актами законодавства. Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. При цьому слід зазначити, що влада власника щодо належної йому речі не є безмежною. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Він може вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, але вони не повинні суперечити інтересам інших суб'єктів приватного права. N січ власникам забезпечуються рівні умови здійснення їх прав. Це р жи ні доповнює положення ст. 13 Конституції та ч. 2 ст. 318 ЦК, ні передбачають, шо усі суб'єкти права власності є рівними перед и ічк'М За своєю суттю вказане правило є однією з юридичних Цчииц рівності умов здійснення власниками їхніх прав. Яі передбачає ч. 4 ст. 319 ЦК, власність зобов'язує. Це правило і мі ревізоване у ст. 322 Кодексу, яка встановлює, що власник зо- .»(.п яіаііий утримувати майно, котре йому належить, якшо інше не і топлено договором або законом. Згідно зі ст. 323 ЦК ризик ¦шматкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе ііого власник, якшо інше не встановлено договором або законом. Випадковою загибеллю або псуванням речей визнається така п пбель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а и си іу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку). Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі у випадку, якщо тільки він не переклав цей ризик повністю або частково на страхувальника, застрахувавши річ, що на іежить йому. У силу того, що за загальним правилом правовласності переходить до набувача в момент передачі речі, то й ризик випадкової загибелі або псування також переходить в момент пере- іачі речі, якщо інше не обумовлено договором або законом. І Ілприклад, сторони договору можуть встановити, що ризик випадкової загибелі проданої речі перейде до покупця вже з моменту укладання договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, юбто до переведення на останнього права власності. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник повинен здійснювати право власності лише за допомогою дій, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків додержуватися моральних засад суспільства тощо. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Звісно, це не означає, що державі байдуже, як формуються та розвиваються правовідносинивласності, і що вона взагалі самоусувається від впливу на учасників цих правовідносин. Однак вплив на них здійснюється не шляхом прямого адміністрування, а опосередковано — за допомогою правового заохочення власників до певних дій, забезпечення захисту цивільних прав власників та інших осіб. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Це, з одного боку, свідчить про гарантованість прав власника (обмеження, припинення тошо діяльності власника можливе лише на підставах, передбачених законом), а з іншого, — означає, що права власника не є безмежними і мають реалізовуватися з урахуванням інтересів усієї громади. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності можуть бути встановлені спеціальним законом. У цьому випадку пріоритет надається спеціальному законодавству, котре, втім, не може суперечити принциповим засадам регулювання права власності в Україні, встановленим Конституцією та ЦК. Не до кінця зрозумілим є питання: як може здійснювати право власності Український народ, котрий згідно зі ст. 318 ЦК є суб'єктом права власності. Припускається, що це можливо як шляхом безпосереднього волевиявлення (наприклад, на референдумі, що стосується питань права власності Українського народу), так і опосередковано — через Верховну Ралу України. Проте практичний механізм таких рішень залишається не розробленим.

Виникнення ПВ можливо за наявності певного юрид. факту (підстави виникнення). ЦК Укр. встановлює: ПВ набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів;. ПВ набуто правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття ПВ не встановлена судом (ст.328 ЦК). В ЦП підстави (способи)виникнення ПВ ще з часів розквіту римського права прийнято поділяти на первінні первінні (набуття ПВ виникає вперше або не ґрунтується на правах іншіх осіб) та похідні (право набувача ґрунтується на праві відчужувателя речі) способи виникнення ПВ. До первинніх способів належать: створення нової речі внаслідок виробництва, переробки (специфікації), володіння плодами і доходами, привласнення загальнодоступних дарів природи, придбання ПВ на безхазяйну річ та рухомє майно, від якого власник відмовився, безоглядні тварини, знахідка, скарб, набувальна давність.

• ПВ на вироблену річ належить особі, яка її створила. • ПВ на перероблену річ за загальним правилом належіть особі, яка є власником матеріалу (але вона зобов’язана відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила). Особа яка самочинно переробила чужу річ, не набуває ПВ на нову річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. • Особа, яка використовує річ на законних підставах має право привласнити плоди та доходи, якщо інше не передбачено законом. • Особа, яка зібрала ягоди, зловила рибу тощо, є їх власником, якщо вона діяла відповідно до закону або дозволу власника ділянки. • Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває ПВ на цю річ. Якщо безхазяйне майно є нерухомою річчю, то її бере на облік орган, що здійснює держ. реєстрацію прав на нерухоме майно. • Особа, яка нашла загублену річ, набуває ПВ на неї після закінчення 6 міс.

з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місц. самовряд., якщо: не було встановлено власника; власник не заявить про своє право на річ. • У разі виявлення скарбу, що містить речі, які належать до пам'яток історії та культури, вони є власністю держави. Особа, яка виявила скарб, має право на одержання винагороди (20 %). • Фіз. та юр. особи можуть набувати ПВ шляхом приватизації держ. майна. До похідних способів належать перехід ПВ за правочином. ПВ припиняється у разі: відчуження власником; відмови власника від ПВ; знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; викупу ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; реквізиції; конфіскації; припинення юр. особи чи смерті власника і в ін. випадках, встановлених законом (ст.346 ЦК).