Русова Софія Федорівна

(1856 – 1940)

педагог, громадський діяч, представник українського

жіночого руху

Основні етапи життя та діяльності

• народилася в селі Олешня на Чернігівщині у французько-шведській родині

• з 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких

• 1871 р. – разом із сестрою Марією відкрила в Києві перший дитячий садок і вела позашкільну освіту для дорослих

• 1874 – 1876 рр. – у Санкт-Петербурзі член українського земляцтва, допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі в 1876 році

• 1879 р. – вчителювала в Олешні

• 1881 р. – ув'язнена за зв'язки з російськими революційними колами, часто включалася у громадську роботу «Київської Громади», «Одеської Української Громади», «Харківського Товариства Грамотності», була головою «Національного Комітету Учителів», влаштовувала прилюдні народні читання

• 1909 р. – викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві

• 1910 – 1914 рр. – співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло»

• 1917 р. – член Української Центральної Ради. У Міністерстві освіти очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти.

• 1920 р. – лектор педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року)

• 1923 р. – професор педагогіки Українського Педагогичного Інституту імені Михайла Драгоманова у Празі

Педагогічні праці

«Дидактика», «Дошкільне виховання», «Єдина діяльна (трудова) школа», «Моральні завдання сучасної школи», «Національна школа у різних народів», «Нова школа», «Практичні поради до виховання дітей», «Роль жінки в дошкільному вихованні», «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Теорія і практика дошкільного виховання».

Педагогічні погляди

• педагогічна діяльність С.Русової була спрямована на розробку концепції національної освіти і виховання, яка має вибудовуватися на засадах положень психології та педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини;

• принципи педагогічної концепції: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно-орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання;

• в межах концепції отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

• ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової;

• в основі ідеї національного виховання Русової покладена думка про те, що українці повинні мати школу з рідною мовою навчання і побудовану у відповідності з потребами і національними традиціям народу;

• у центрі педагогічної концепції перебуває дитина з її природними задатками, здібностями, можливостями, талантами;

• головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу;

• рідна українська школа — це школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини;

• мета виховання української школи – виховання розумної, працьовитої дитини, свідомого громадянина української держави;

• в процесі формування особистості Русова виділила такі складові системи освіти і виховання: родинне виховання (від народження до 6-8 років); громадське виховання (дитячі садки, початкові, середні, вищі школи); позашкільна освіта і виховання дорослих;

• для організації національної школи необхідні такі умови: викладання предметів рідною мовою; наявність підручників; достатня кількість гарно підготовлених вчителів;

• система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні здійснюватися, насамперед, у відповідності з принципом природо-відповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини;

• вперше в історії педагогіки України поставила питання про створення безперервного національного виховання;

• заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи;

• при розв'язанні проблем розумового виховання вчена була більш схильна до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої;

• «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах С.Русової і є виразом гуманістичної спрямованості її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, грунтуючись на національній основі;

• головними завданнями морального виховання педагог вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань;

• надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є запропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших родичів — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення С.Русової.

Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) історик, педагог, громадський і державний діяч