Розвиток школи і педагогічної думки на Галичині

• 1772 р. - Галичина потрапила під імперську владу царської Австрії, початкової освіти у Східній Галичині практично не існувало;

• 1774 р. - цісарський уряд впровадив систему шкіл трьох типів: однокласні парафіяльні, в яких користувалися місцевою поговіркою: трикласні (тривіальні) з німецькою та польською мовами навчання; чотирикласні з німецькою мовою навчання, що готували учнів для продовження освіти в середніх школах (гімназіях);

• нагляд за школами здійснювала Крайова шкільна комісія. У повітах наглядацьку функцію виконували декани (старші духовні особи), у селах – місцеві парохи (священики). Мову навчання державна столична й «придворна освітня» комісія впроваджувала скрізь німецьку;

• 1774 р. - імператриця Марія Терезія видала розпорядження про прискорену організацію державних початкових шкіл. Мовою перших шкільних підручників для цих шкіл була «словеноруська» («Читанки» (1786 р.), «Катехізиса» (1788 р.), «Буквара» (1790 р.);

• 1781 р. - Цісар Йосиф ІІ проголосив обов’язковість початкової освіти;

• 1783 р. - заснована україномовна греко-католицька духовна семінарія у Львові, яка згодом стала дієвим осередком національного відродження галицьких українців. Такі ж духовні семінарії діяли з перервами у XVIII-XIX ст. у Перемишлі та Станіславі;

• 1784 р. – зафундовано найперший в Україні Львівський університет, заснований у 1661 р., в якому було відкрито кілька українських кафедр;

• 1790 р. - навчання українською мовою всіляко обмежувалося. Українські тривіальні школи можна було відкривати тільки там, де не було шкіл польських чи німецьких;

• 1812 р. - скасовано обов’язкове початкове навчання шляхом насадження німецьких і польських шкіл;

• серед представників наростаючого культурно-національного руху Галичини найпомітнішими стали митрополит Михайло Левицький та канонік Іван Могильницький. У боротьбу за українську народну мову вступив також гурток молодих львівських богословів на чолі з «Руською трійцею» - Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким, Іваном Вагилевичем;

• педагогічні погляди «Руської Трійці» спрямовані на українське національно-культурне відродження Галичини; члени об’єднання присвятили свою діяльність відновленню у природних правах народної мови, служінню народові, піднесенню національної літератури;

• Венедикт Левицький, ректор Львівської духовної семінарії, видав наказ семінаристам займатися читанням рідної історії, вивчати українську мову, перекладати корисні народові книжки та літературу;

• гасла філософської педагогіки «Руської трійці» - «пізнавати себе»; виховний орієнтир – протистояння добра злу, головна мета – пробудження національної свідомості, прагнення до власної державності, утвердження в житті й поведінці народних чеснот та норм християнської моралі; ідеал – освічений українець, пройнятий власною національною та людською гідністю;

• для досягнення мети «Руська трійця» радила використовувати такі виховні засоби, як рідна українська мова і література, національна історія, релігія, народні звичаї і традиції, свята, обряди, символи, родинно-побутова культура, народне мистецтво;

• українській школі відводилася вирішальна роль у кардинальному розв’язанні проблем національної освіти;

• австрійські освітні реформи 1848 і 1869-1872 рр. певною мірою сприяли вирішенню потреб дошкільних закладів. Н. Кобринська в 1891 р. оприлюднила ідею українських дошкільних закладів. Ця ідея знайшла обґрунтування і розвиток у проекті «Статуту товариства «Охоронка»» (1893 р.)

• перші українські дошкільні заклади для дітей селян заснувало греко-католицьке духовенство. Серед організаторів суспільного виховання дошкільнят того часу виділились М.Білецька, М. Грушевська, Г. Шухевич;

• 1856 р. - царський уряд скасував обов’язковість викладання рідної мови у східно-галицьких школах;

• в усіх українських школах обов’язково з другого класу вчили польську мову, а з третього німецьку. Українці мали здебільшого одно – або двокласні школи, було декілька чотирикласних і жодної семикласної. У більшості міст існували класичні гімназії з грецькою і латинською мовами, та реальні – без класичних мов. Польська і німецькі мови були обов’язковими. Навчання тривало 8 років. Крім Львівської академічної гімназії були засновані гімназії в Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станіславі;

• відбувається становлення української гімназійної педагогіки та підручникознавства в розробці яких активну участь брали професори В.Ільницький, А. Вахнянин, Ю.Романчук;

• старанням прогресивної громадськості, культурно-освітніх та релігійних товариств були засновані приватні україномовні школи-гімназії в Яворові, Копиченцях, Рогатині, Збаражі, Чорткові, ліцей українського інституту для дівчат у Перемишлі;

• 1910 р. - для управління справами приватних українських шкіл було створено Крайовий шкільний союз, головою якого став М. Грушевський;

• пропаганда педагогічних ідей велась на сторінках таких часописів «Дом і школа», «Учитель», «Народна школа», «Школьний часопис», «Прапор»;

• завдяки плеяді культурно-освітніх, громадських діячів, педагогів, письменників Східна Галичина стала оплотом українства, яке принесло згодом відродження всьому українському народові, тому її часто називають українським П’ємонтом;

• 1898 р. - поява фундаментальної педагогічної праці І. Бартошевського «Педагогія руська, або наука о воспитанию»;

• 1817 р. - відкриття дяко-вчительського інституту, його директор – І. Могильницький;

• 1871 р. - учителів молодших класів почали готувати вчительські семінарії, які були відкриті у Львові, Перемишлі, Тернополі, Станіславі. Підвищення кваліфікації вчителів здійснювалося через учительські семінарії, конференції, бібліотеки, курси.