Києво-Могилянська академія

1632 р.	створена в результаті злиття Київської братської школи (1615 р.) з лаврською школою (1631 р.)
Протектор	митрополит Петро Могила
Ректора	А.Баранович, Й. Галятовський, В. Ясинський, Й.Краковський
Склад учнів	діти різних національностей, починаючи від аристократів до дітей простих козаків, селян
Житлові умови	для бідних учнів існувала бурса (гуртожиток)
Зміст освіти	мав виражене гуманітарне спрямування курс навчання тривав 12 років граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика, слов’яноруська, грецька, польська, латинська, давньоєврейська, німецька, французька мови
Професорсько-викладацький склад	Ф. Прокопович, С. Полоцький, І. Борецький, Й.Галятовський, П.Могила, П.Гулак-Артемовський
Випускники	Б.Хмельницький, Г.Сковорода, І.Самойлович, С.Почаський
1817 р.	реорганізовано в духовну семінарію
1834 р.	на базі Києво-Могилянської академії засновано Київський університет
1992 р.	поновлення діяльності Києво-Могилянської академії

Сковорода Григорій Сав(ов)ич

(1722 – 1794)

український педагог, поет, філософ, представник етико-гуманістичного напрямку

вітчизняного просвітництва

Основні етапи життя та діяльності

• 1738 р. – вступив до Києво-Могилянської академії

• 1750 р. – закінчив курс піїтики, риторики, філософії, богослів’я

• 1750 – 1753 рр. – відбув до Угорщини, пішки мандрує до Італії, Німеччини, Польщі, прослуховує курс наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах

• 1753 – 1754 рр. – викладач піїтики у Переяславському колегіумі

• 1754 – 1759 рр. – працював домашнім вчителем

• 1759 – 1769 рр. – викладач поетики, етики, мов у Харківському колегіумі

Педагогічні праці

«Байки Харківські», «Вдячний Єродій», «Начальная дверь ко христианскому добронравию», «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной», «Сад божественних пісень», «Убогий Жайворонок».

Виховні погляди

• мета виховання – підготовка вільної, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства людини, здатної жити і боротися;

• вважав, що у вихованні необхідно зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарування;

• перший в історії української педагогічної думки і освіти висунув ідею природного виховання:

- під природою розумів обдарування, схильності дані від народження;

- стояв на тому, що надані природою особливості мають добре знати батьки, вихователі і всебічно розвивати їх шляхом навчання;

- передбачав розвиток природних здібностей шляхом самовдосконалення, боротьби внутрішньої натури людини з пристрастями та потворними соціальними цінностями;

- робить висновок про те, що коли виховувати дітей відповідно до їхніх природних можливостей, то цим визначається подальша доля людини;

• будучи прихильником принципу народності обстоював думку, що виховання має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу;

• принцип гуманізму розглядав як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у шляхетне особистісне начало та в силу виховання;

• особливу роль у вихованні відводив формуванню таких моральних якостей особистості: як любов до вітчизни і праці, чесність, скромність, почуття людської гідності тощо;

• значну увагу приділяв фізичному вихованню, яке повинне починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків;

• вважав, що фізичному вихованню дітей сприяють праця, вправи, режим, відпочинок, загартування;

• пропонував такі методи виховання: бесіда, роз’яснення, приклад, поради, переконання, критичний аналіз вчинків, уникати надмірностей;

• етичне виховання засобами поезії, музики, народних пісень, природи, образотворчого мистецтва має облагороджувати людей, допомагати у житті та праці;

• обстоював необхідність підготовки дітей до «спорідненої» трудової діяльності, за його переконанням в праці людина з найбільшою повнотою розуміє свої можливості, тим самим робити найбільшу користь суспільству;

• першими вихователями дитини вважав батьків;

• важливу роль у вихованні вчений відводив школі, вчителям;

• стверджував право людини на щастя, яке не приходить само по собі, воно досягається через самопізнання шляхом неймовірної праці над собою.