2. Менеджмент ефективності використання соняшнику на виробництво біодизеля

Менеджмент ефективності виробництва і споживання біомас та біопалива – це наука, що займається моніторингом ринку біопалива та вивченням економічної ефективності впровадження нетрадиційних видів палива, що виробляється з біологічно чистої відновлюваної сировини (біомаси , рослинних олій, тваринних жирів та відходів с/г виробництва ).

Менеджмент виробництва рідких біопалив охоплює теоретичні та практичні знання та вміння з управління різними видами біопалива з метою підвищення ефективності його виробництва та споживання у світі та в АПК України.

Дослідженнями виробництва біопалив та менеджментом споживання біомас і біопалива займалися такі провідні науковці як Г.М. Калетнік, Я.Б. Блюм, М.Д. Мельничук, С.Т. Олійнічук, В.Г. Семенов, Д.М. Токарчук та інші. Подальшого, глибшого обґрунтування потребує дослідження шляхів налагодження виробництва біопалив в Україні, здешевлення процесу переробки біомас та біопалива, налагодження нормативно-правового забезпечення виробництва біопалив в Україні.

Використання біопалив у якості моторних палив знижує емісію практично всіх шкідливих речовин, а саме: викидів вуглекислого газу, твердих часток, оксидів вуглецю, оксидів азоту та сажі. При цьому виділяється та сама кількість вуглекислого газу, що була спожита із атмосфери рослинами, які є похідною сировиною для виробництва біопалив.

З огляду на це у світі значно зростає використання відновлювальних джерел енергії, частка яких в світових обсягах енергоспоживання нині становить 14%. Країни Європейського Союзу, відповідно до прийнятих директив, планують до 2020 р. збільшити часку відновлювальних джерел енергії до 20%. Системні дослідження, виконані під егідою ООН, показують, що частка відновлювальних джерел у світовому балансі споживання паливно-енергетичних ресурсів у 2050 році може досягти 50 відсотків.

Найбільш розповсюдженим із біопалив у світі та й в Україні нині є біодизель. Згідно зі стандартами більшості країн світу до біологічного дизельного палива належать естери (ефіри) кислот, які одержують із рослинної олії (ріпакової, пальмової, соєвої, соняшникової, кукурудзяної, арахісової тощо) і тваринних жирів.

Біопаливо дизельне – паливо, виготовлене з використанням етилових або метилових ефірів жирних кислот, отриманих з рослинних олій та тваринних жирів.

Найгостріша проблема сьогодення, від вирішення якої залежить рівень економіки України, є стабільне забезпечення її енергоресурсами. У 2030 р. потреба України в нафтопродуктах, за різними оцінками, становитиме 24…28 млн т на рік [1]. Проте імпорт бензину й дизельного пального, а також сировини для їхнього виробництва обходиться нашій державі в понад $9 млрд щорічно, тоді як власний видобуток нафти обмежений її невеликими запасами, яких вистачить лише на 30…40 років. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми є заміщення традиційного дизельного палива біодизельним (біодизелем), виробленим із тваринних жирів та олій, зокрема ріпакової.

В Україні відсутні значні поклади нафти, однак ми маємо розвинуті сільське господарство й переробну промисловість, а також багато угідь, де заборонено вирощувати харчову продукцію людей, але цілком можливо збирати високі врожаї олійних культур для технічних цілей.

Активне заміщення біопаливом традиційних нафтопродуктів спостерігається в багатьох країнах світу. В ЄС у 2008 р. працювало більше 40 потужних заводів, які виробили майже 2 млн т біодизеля, зокрема 1000 тис. т ­_­­– ­у Німеччині, 350 – у Франції, 320 – в Італії, 160 – у Данії, 60 тис. т – у Чехії. У 2010 р. заплановано виробити близько 6 млн т біодизельного палива. При цьому потреба ЄС у соняшниковому насінні становить 12 млн т, із них левову частину за сприятливих умов може поставити дванадцять мільйонів тонн соняшнику – потреба Європи, левову частину з яких Україна разом з Росією за сприятливих умов цілком здатні забезпечити.

Заводи з виробництва біодизеля (метилового ефіру соняшникової олії) коштують мільйони доларів. Проте застосування соняшникової олії замість традиційного дизельного палива – рішення цілком економічне. При цьому прес для отримання соняшникової олії може експлуатувати будь-який фермер. У 2009 р. понад 400 сільськогосподарських підприємств у Російській Федерації успішно використовували соняшникову олію як паливо, що є своєрідним орієнтиром для України.

В Україні заміщенням біопаливом традиційних нафтопродуктів можна також захистити аграріїв від сезонних стрибків цін під час весняних та осінніх польових робіт, а також гарантувати їм ринок збуту рослинної сировини.

Проте виробництво біопалив в промислових масштабах у нашій країні поки що відсутнє, зокрема через відсутність ефективних конкурентоспроможних установок, заводів і відповідних енергоощадних технологій.

Біодизель може використовуватися в дизелях як самостійно так і в суміші з дизельним пальним без зміни конструкції двигуна. Для стимулювання виробництва біодизелю з соняшнику у більшості зазначених країн застосовуються податкові пільги, у тому числі нульова ставка акцизного збору для дизельного біопалива у чистому вигляді та знижена ставка для його сумішевих видів.