31).Формування інноваційних структур та забезпечення їхньої ефективної діяльності

Найважливішими для успіху «ресурсами» є бажання ВНЗ і (або) НДІ (центру) співробітничати з клієнтськими фірмами техно­парку, а також моральний дух і мотивація команди менеджерів технопарку.

При формуванні ТП слід враховувати місце його розта­шування.

Технопарк має розміститися якнайближче до дослідницького центру (ВНЗ або НДІ), бо саме вони виступають своєрідними «цент­рами кристалізації» парку.

Дуже важливо забезпечити вільну циркуляцію інформації. Роз­ташування ТП в безпосередній близькості від ВНЗ чи НДІ сприяє збільшенню частоти контактів, у т. ч. і на неформальних засадах, а також збільшує обсяг інформаційного обміну між ВНЗ (НДІ) і пар­ком.

Безпосередня близькість до парку НДІ чи технічного універси­тету означає можливість використання його працівниками універси­тетських лабораторій, устаткування, обчислювальних потужностей, бібліотеки, перепідготовки й підвищення кваліфікації в міру вироб­ничої необхідності.

Місце, у якому розташовується ТП, має не лише гармоніювати з національними й культурними особливостями країни, а й бути привабливим для потенційних клієнтських фірм із їхнього погляду на розвиток, імідж перед інвесторами й наймання на роботу найкра­щих фахівців.

Важливим чинником, що сприяє суспільному функціонуванню ТП є наявність у регіоні науково-дослідних установ високого рівня (державних науково-дослідних інститутів, високотехнологічних об'єд­нань і підприємств із потужним дослідницьким потенціалом), що провадять прикладні дослідження й виявляють інтерес до впровад­ження власних розробок.

Наявність у регіоні досить представницької групи великих проми­слових об'єднань, що мають висококваліфіковані кадри й зацікавлені в активізації процесу структурних перетворень у регіоні, надасть можливість значно прискорити освоєння результатів наукових дос­ліджень на базі тісних взаємозв'язків науки і промисловості в рам­ках технопарку.

32.Загальна характеристика технопарків

Технологічний парк — науково-виробничий (як правило територіальний) комплекс, до якого входять дослідницький центр і прилегла до нього компактна виробнича база, у якій на умо­вах оренди розміщуються малі наукомісткі фірми.

У ролі дослідницького центру можуть виступати: вищий навчальний заклад (університет), державна лабораторія або інститут, науково-дослідний підрозділ організації державного або приватного сектору.

Дослідницький центр є ключовим елементом технологічного парку, ство­рюються ж вони, як правило на базі ВНЗ, державної лабораторії або інституту, науково-дослідного підрозділу організації державного або приватного сектору.

Один із основних ресурсів технопарку — клієнти. їхня якість і кількість деякою мірою залежать від того, наскільки ретельно пророблено цілі й завдання ТП, продумано сферу його діяльності.

При проектуванні технопарків необхідно також зважати на можливість створення в регіоні ринкового інноваційного клімату, на прагнення підприємців розвивати діюче й налагоджувати нове ви­робництво, упроваджувати нову техніку й технологію, аби поставля­ти на ринок продукцію, що користується попитом.

Технопарк вимагає відносно великих обсягів інвестицій у землю й будівлі, на своє оперативне управління і маркетинг, а за необхідності — й на обслуговування боргів. Він має розглядатися як довгостроковий проект, і навіть тоді, коли орендна плата до­рівнює ринковій, парк не в змозі дати швидкої й високої фінансо­вої віддачі.

Більш швидкого розвитку ТП можна досягти за фінансового сприяння центральних і місцевих виконавчих органів. Поряд із бюджетними асигнуваннями, джерелами фінансування ТП можуть бути: фонди венчурного інвестування, щорічні внески партнерів, кошти НДІ і ВНЗ, кредити банків, фінансовий лізинг, емі­сія цінних паперів, інвестиційні фонди тощо.

Технопарк самостійно формує свою організаційну структуру, яку затверджує вищий орган управління технопарку.

Обов'язковими структурними складовими технопарку мають бути:

• інкубатор малого інноваційного бізнесу;

• малі й середні підприємства, що вийшли з інкубатора, але побажали залишитися на території технопарку;

• підприємства й фірми, що прийшли в технопарк із вищих нав­чальних закладів, наукових центрів, промислових підприємств;

• дочірні фірми, філії, відділення великих підприємств і корпорацій;

• сервісні підприємства і фірми, що надають компаніям технопар­ку інформаційні, юридичні, патентні, ліцензійні, інжинірингові, маркетингові, бухгалтерські, фінансові, рекламно-видавничі й інші послуги.

Для реалізації своїх завдань технопарк може організовувати у своєму складі служби колективного користування, включаючи лабо­раторії, конструкторські бюро, дослідні виробництва, комп'ютерні і навчальні центри, служби комерції й маркетингу, комплекси технічного обслуговування, стандартизації, сертифікації й інші.

Для управління діяльністю технопарку, як правило, створює­ться акціонерне товариство закритого типу. Вищим органом упра­вління технопарку, як і кожного AT, є загальні збори акціонерів.

Виконавчі функції з управління технопарком, оперативне керів­ництво його діяльністю здійснює Дирекція, що призначається На­глядовою радою.

Роботу зі створення ТП можна розбити на три етапи: поперед­ній, організаційний і етап становлення.

На попередньому формується ініціативна група з числа співро­бітників організацій, зацікавлених у створенні технопарку. Дуже ба­жаною є участь у цій групі представників регіональних і місцевих органів влади й управління.

Ініціативна група вивчає інноваційний потенціал можливих організацій-засновників, міста, регіону (далі — територія), у якому планується створити технопарк, проблеми території, визначає пріо­ритети її соціально-економічного й технологічного розвитку через сектор малого і середнього підприємництва.

На організаційному етапі створення технопарку робочою групою фахівців і засновниками технопарку вирішуються такі завдання:

• формується кваліфікована група менеджерів ТП;

• розробляються статутні й нормативні документи;

• проводяться установчі збори й обрання керівних органів ТП;

• реєстрація ТП;

• формується функціональна структура ТП;

• затверджуються оперативний і перспективний плани роботи ТП та його структурних підрозділів;

• формуються служби колективного користування;

• остаточно погоджуються й фіксуються відповідними угодами номенклатура й умови надання допомоги технопарку централь­ ними і місцевими органами влади й управління, університетом, НДІ, промисловими підприємствами, фінансовими установами і т. ін.

На етапі становлення технопарку, що може тривати від 5 до 10 років, ведеться заповнення його інкубатора бізнесу фірмами-клієнтами, здаються в оренду земельні ділянки, якщо такі є, ремон­туються або проектуються й зводяться нові будівлі технопарку, розвиваються служби колективною користування і сфери обслу­говування малого інноваційного підприємництва, навчається пер­сонал технопарку і підприємства-клієнтів, вирішуються інвестиційні проблеми.

Завдання ТП — з перших кроків проводити активну цілеспря­мовану роботу з формування середовища підтримки малих іннова­ційних підприємств, спираючись на реальні можливості засновників і ринкових структур міста, визначення первинної спрощеної струк­тури технопарку, вже через 2-3 місяці — видання першого каталога послуг, які технопарк готовий надавати малим інноваційним підпри­ємствам. Каталог продукції, яку розробляють малі фірми нового тех­нопарку, виставочна й рекламна діяльність мають стати його візит­ною карткою.

Клієнтами технопарку можуть бути автори нових технологій і малі новостворені інноваційні підприємства; малі й середні фірми Даного регіону, що потребують підтримки своєї діяльності з боку технопарку; суб'єкти, що користуються послугами, землею, примі­щеннями й іншими ресурсами технопарку на умовах комерційної оренди.

Перші технопарки в Україні були створені з ініціативи Національної академії наук на базі «Інституту електрозварювання ім. Є. Патона» (м. Київ), «Інституту монокристалів» (м. Харків) та «Інституту фізики напівпровідників ім. В. Лашкарьова». Саме тут знайшли початок багато наукових та дослідних розробок українських вчених, які пізніше знайшли своє застосування в багатьох сферах суспільної діяльності.

На сьогоднішній день в Україні приблизно діє 16 технопарків, це, крім зазначених, – «Інститут мікрокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м.Суми), тощо.