30.Організаційні структури для реалізації нововведень

Розвиток організаційно-правових засад забезпечен­ня діяльності структур, які поєднують наукові дослідження з вироб­ництвом і реалізацією на ринку наукоємної продукції передбачено Законами України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність» та Концепцією науково-технічного та інноваційного розвитку України.

Основною метою створення технопарків, технополісів та інших інноваційних структур є тісне зближення наукового й освітнього по­тенціалу того чи іншого регіону з матеріально-технічною базою промисловості, скорочення тривалості інноваційного циклу, забез­печення вирівнювання науково-технологічного та інноваційного розвитку різних регіонів, активізація малого інноваційного бізнесу.

Технопарк сприяє концентрації уваги вчених на можливих комер­ційних застосуваннях майбутніх результатів досліджень. Водночас тех­нопарк є лише засобом комерціалізації інновацій, що надає вченим, викладачам ВНЗ можливість співробітничати з базовою науковою ор­ганізацією, де вони можуть і надалі користуватися лабораторним устат­куванням, каналами інформації, бібліотекою, спілкуватися з колегами, залучати до роботи на своїй фірмі колишніх студентів і аспірантів.

Технопарк — це організація, яка є юридичною особою або, відповідно до законодавства, здійснює за дорученням права юридичної особи, має тісні зв'язки з одним або декількома вищими навчальними закладами і/або науковими центрами, промисловими підприємствами, регіональними й місцевими органами влади й управління і здійснює на території, що перебуває під її юрисдикцією, формування сучасно­го інноваційного середовища для підтримки інноваційного підприємництва шляхом створення матеріально-технічної, соціально-куль­турної, сервісної, фінансової й іншої бази.

Науковий (технологічний) парк — науково-виробничий (як правило територіальний) комплекс, до якого входять дослідницький центр і прилегла до нього компактна виробнича база, у якій на умо­вах оренди розміщуються малі наукомісткі фірми.

У ролі дослідницького центру можуть виступати: вищий навчальний заклад (університет), державна лабораторія або інститут, науково-дослідний підрозділ організації державного або приватного сектору.

Дослідницький центр є ключовим елементом технологічного парку, ство­рюються ж вони, як правило на базі ВНЗ, державної лабораторії або інституту, науково-дослідного підрозділу організації державного або приватного сектору.

Інноваційний бізнес-інкубатор — це будинок або декілька будників, де на обмежений термін на правах оренди розміщуються новостворені малі інноваційні підприємства-клієнти, яким на пільгових умовах надаються фінансові, матеріально-технічні й інформаційні ресурси, кон­салтингові й сервісні послуги для комерціалізації результатів наукових досліджень і винаходів та передачі їх на ринок інноваційної продукції.

Інноваційний бізнес-інкубатор може функціонувати як у складі технопарку, так і в автономному режимі.

Технополіс — це науково-виробничий комплекс з розвиненою інф­раструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоп­лює територію окремого міста. У його економіці головну роль відігра­ють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології, і підприємства, засновані на застосуванні цих техно­логій.

На ефективність функціонування технопарків та технополісів впливає державна науково-технічна та регіональна політика, рівень технологічного розвитку, роль місцевих органів влади і ступінь участі в діяльності технопарків місцевих підприємств і організацій, стан економічного середовища і можливості доступу до ринків, рівень розвитку засобів зв'язку і транспорту, якість життя у регіоні.

Основними компонентами технопарку є: територія і будинки; науково-дослідний центр (вищий навчальний заклад) із його кадро­вим і науковим потенціалом; інноваційний бізнес-інкубатор; про­мислові підприємства і фірми, які перетворюють науковий потенціал дослідницького центру на ринкову продукцію; адміністративно-уп­равлінська структура, що забезпечує функціонування всього комп­лексу як єдиного цілого; установи інфраструктури підтримки — ви­робничої й побутової.

І, нарешті, серед інноваційних структур чільне місце мають посісти малі інноваційні підприємства, для становлення й розвитку котрих значною мірою й створюється «надбудова» з технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів та інноваційно-технологічних центрів.

Специфікою малих інноваційнихпідприємств є те, що вони орієнтовані на вирі­шення як наукових проблем, так і конкретних завдань із чітко визна­ченим кінцевим результатом.