35.Організаційні форми фінансування інноваційної діяльності

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є: а) кошти Державного бюджету України; б) кошти регі­ональних та місцевих бюджетів; в) власні кошти спеціалізованих державних та комунальних інноваційних фінансово-кредитних уста­нов; г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; є) інші джерела, не заборонені законодавством України.

У Законі вказано, що суб'єктам інноваційної діяльності для ви­конання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

• повного безвідсоткового кредитування;

• часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, регіональних та місцевих бюджетів, за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

• повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комер­ційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

• надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

• майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страхо­виків відповідно до Закону України «Про страхування». У розвинених країнах світу важливу роль у фінансуванні науково-технічної та інноваційної діяльності організацій і під­приємств відіграють кредити.

Під кредитом мається на увазі позика у грошовому виразі або в товарній формі на умовах її повернення й за сплати відсотків. Кредити, залежно від типу кредитора, поділяються на іноземні державні, банківські й комерційні. За формою надання кредити бувають товарні й фінансові. Залежно від мети подання кредити класиифікуються на інвестиційні та іпотечні (під заставу нерухомості). За терміном дії розрізняються довго- (від 5 років) й короткотермінові (як правило, до 12 місяців). Для фінансування інноваційних проектів в основному використовуються банківський довго- й короткотерміновий кредити держави, іноземних або вітчизняних кредиторів фінансовій формі. Комерційні товарні кредити використовуються як правило, у формі лізингу.

Інвестиційний фонд створюється у формі закритого акціонерного товариства із статутним фондом не меншим від двох тисяч міні­мальних заробітних плат і здійснює свою діяльність виключно у сфері спільного інвестування. Інвестиційні фонди поділяються на відкриті й закриті. Відкриті створюються на невизначений період і викупають свої інвестиційні сертифікати в терміни, встановлені інвестиційною декларацією ін­вестиційного фонду. Закриті інвестиційні фонди створюються на певний визначений період і здійснюють розрахунки з інвестиційних сертифікатів по закінченні терміну своєї діяльності.

Одним із способів ефективної інвестиційної діяльності є лізинг. Це — вид підприємницької діяльності, спрямований на ін­вестування тимчасово вільних коштів або залучених фінансових коштів за договором фінансової оренди (лізингу). Орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у певного продавця й надати це майно оренда­реві (лізингоотримувачу) за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме й нерухоме май­но, що за діючою класифікацією належить до основних засобів, ок­рім майна, забороненого до вільного обороту на ринку. Отже, лізинг являє собою довготермінову оренду машин, транспортних засобів, а також споруд виробничого характеру тощо.

Суб'єктами лізингу є: лізингодавець— юридична особа, що здійснює передачу в лізинг за угодою спеціально придбаного для цього майна; лізингоотримувач — особа, що одержує майно в корис­тування за угодою лізингу. Суб'єктами лізингу можуть бути також організації з іноземними інвестиціями.

Усі лізингові операції поділяються на два типи:

• оперативний лізинг з неповною окупністю, за якою витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням майна, що здається в лізинг, окупаються частково протягом початкового терміну оренди;

• фінансовий лізинг з повною окупністю, за яким витрати лізин­годавця, пов'язані з придбанням майна, що здається в лізинг, окупаються повністю протягом першого терміну оренди. Сума оренди є достатньою для повної амортизації майна й забезпечує фіксований прибуток лізингодавця.

За оперативного лізингу:

• лізингодавець не покриває своїх витрат за рахунок одного лізин­ гоотримувача;

• ризик від шкоди або втрати майна лежить в основному на лізи- нгодавцеві;

• по закінченні терміну лізингу майно передається іншому клієнтові.

У рамках фінансового лізингу відзначають:

• лізинг з обслуговуванням — угода, яка передбачає виконання лізингодавцем ряду додаткових послуг, пов'язаних з утриман­ ням й обслуговуванням майна;

• леверидж — лізинг-угода, значна частина (за вартістю) зданого в оренду майна береться лізингодавцем у третьої сторони;

• лізинг у пакеті — система, за якої будівлі й споруди надаються в кредит, а устаткування здається за угодою в оренду.

Ще однією формою збільшення фінансових ресурсів організації для інвестиційної діяльності є інвестиційний податковий кредит.Він являє собою відстрочку плати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений термін з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді до­даткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, який буде отримано завдяки реалізації інноваційних програм.Одним із дієвих механізмів залучення ресурсів для іннова­ційної діяльності є венчурне фінансування.

Венчурне фінансування характеризується певними особливос­тями. Кошти розміщуються у вигляді пайового внеску до статутного фонду малої інноваційної фірми. Вкладники капіталу стають у них партнерами з обмеженою відповідальністю. Основним стимулом вен­чурного інвестора є бажання придбати у венчурних фірм, які досягли успіху, права на всі запатентовані новації й ноу-хау. Особливістю такої форми інвестування є високий ступінь особистої зацікавленос­ті інвесторів в успіхові нового підприємства.

36. Принципи розробки системи фінансування інновацій.

Середосновнихпринципівпобудовиефективноїсистемифінансу­ванняінноваційможнавиділити:

чіткуцільовуорієнтаціюфінансовоїсистеми — їїзв’язокізза­вданнямшвидкого та ефективноговпровадженнясучаснихнауково-технічнихдосягнень;

логічність, обґрунтованість та юридичнузахищеністьвикориста­нихприйомів і механізмів;

множинністьджерелфінансування;

широту і комплексністьсистеми, тобтоможливістьохоплення максимально широкого кола технічних і технологічнихнововведень і напрямівїхнього практичного використання;

адаптивність і гнучкість, щоприпускаєпостійнереформування як всієїсистемифінансування, так і їїокремихелементіввідповідно до змінзовнішньогосередовища з метою підтримкимаксимальноїефек­тивності.

37.Основні джерела фінансування інноваційної діяльності основними джерелами коштів, які використовуються для фінансування інноваційної діяльно­сті в Україні, є:Державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти, кошти поза­бюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій, майно держа­вної власності).Інвестиційні, зокрема фінансові, ресурси суб’єктів господарю­вання комерційного і некомерційного характеру, а також громадських організацій, фізичних осіб і т. п. Це інвестиційні ресурси колективних інвесторів, зокрема, страхових компаній, інвестиційних фондів і ком­паній недержавних пенсійних фондів. Сюди ж входять і власні засоби підприємств, а також кредитні ресурси комерційних банків, інших кредитних організацій і спеціально уповноважених урядом інвести­ційних банків