33.Загальна характеристика технополісів

Технополіс — це науково-виробничий комплекс з розвиненою інф­раструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоп­лює територію окремого міста. У його економіці головну роль відігра­ють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології, і підприємства, засновані на застосуванні цих техно­логій.

Стратегія діяльності технополісу спрямована на здійснення якісного прориву у нові сфери діяльності на базі інтелектуалізації економіки та розвитку мережі регіональних центрів високого технологічного рівня. Основна мета технополісу – активізація інноваційного процесу через сприяння концентрації необхідних ресурсів на базі центрів розробки та промислового освоєння науково- та технологічномісткої продукції.

На ефективність функціонування технопарків та технополісів впливає державна науково-технічна та регіональна політика, рівень технологічного розвитку, роль місцевих органів влади і ступінь участі в діяльності технопарків місцевих підприємств і організацій, стан економічного середовища і можливості доступу до ринків, рівень розвитку засобів зв'язку і транспорту, якість життя у регіоні.

34.Зміст та принципи системи фінансування інноваційної діяльності

Під системою фінан­сового забезпечення інноваційної діяльності мається на увазі су­купність економічних відносин, які виникають у зв'язку з пошу­ком, залученням і ефективним використанням фінансових ресур­сів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм їхнього впливу на життєдіяльність інновацій.

Основними принципами фінансування інновацій є:

• чітка цільова орієнтація системи, тобто забезпечення неюшвидкого, широкого й ефективного використання сучаснихнауково-технічних досягнень;

• логічність, обґрунтованість та юридична захищеність прийоміві механізмів, які при цьому використовуються;

• наявність багатьох і різних джерел (багатоканальність) фінансу­вання;

• комплексність системи, тобто можливість охоплення широкогокола технічних і технологічних нововведень та напрямів їхньо­го практичного використання;

• адаптивність і гнучкість, що передбачає постійну спрямова­ність усієї системи й окремих її елементів на умови динаміч­них змін зовнішнього середовища для підтримки максималь­ної ефективності.

В умовах ринкових відносин система фінансування науково-тех­нічної й інноваційної діяльності виступає як складовий елемент фі­нансової політики держави. Ця система має забезпечити вирішення наступних важливих завдань:

• створення необхідних передумов для швидкого й ефективно­го впровадження науково-технічних новинок в усі сферинародногосподарського комплексу країни, забезпечення їїструктурно-інноваційної перебудови;

• збереження й розвиток науково-технічного потенціалу краї­ни;

• створення необхідних матеріальних умов для збереженнякадрового потенціалу науки і техніки, попередження «втечімізків».

Елементами системи фінансування, яка взаємодіє з суб'єктами інноваційної діяльності, виступають:

• сукупність джерел надходження фінансових ресурсів;

• механізм акумуляції надходження фінансових ресурсів та їївкладання в інвестиційні проекти й цільові програми;

• механізм контролю за інвестиціями, який включає систему обороту й оцінки ефективності використання власного й запозиченого капіталу.

За відношенням до власності джерела фінансування поділяють­ся на власні, залучені й позикові.

За видами власності джерела фінансування поділяються на:

• державні інвестиційні ресурси;

• інвестиційні, у т. ч. фінансові ресурси господарських суб'єктівкомерційного й некомерційного характеру, суспільних об'єд­нань, фізичних осіб, зокрема іноземних інвесторів;

• інвестиційні ресурси іноземних інвесторів.

Джерела фінансування поділяються також за рівнями власників. На рівні держави і регіонів джерелами фінансування інновацій­них програм є:

• власні кошти бюджетів та позабюджетних фондів;

• залучені кошти державної кредитно-банківської та страховоїсистем;

• позикові кошти у вигляді державних міжнародних запозичень.

Нарівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є:

• власні кошти

• залучені кошти, у т. ч. внески й пожертвування, кошти, отримані від продажу акцій та ін.;

• позикові кошти у вигляді бюджетних, банківських і комерційних кредитів.

Нарівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на:

• кошти бюджетів держави і регіонів, позабюджетних фондів:

• кошти суб'єктів господарювання — вітчизняних підприємств іорганізацій, колективних інституціональних інвесторів;

• іноземні інвестиції у різних формах.

Вибір джерел фінансових ресурсів, порядок їх залучення для науково-технічної і інноваційної діяльності безпосередньо пов'яза­ний з існуючим у країні організаційно-фінансовим механізмом їхнього використання.