8. Продуктивність праці, види трудомісткості

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці:

-прямий (виробіток = обсяг продукції / чисельність працюючих).

-обернений (трудомісткість = тродовитрати в годинах (чисельність працюючих) / обсяг продукції).

Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість(Тт) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування(Т0) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість(Тв) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткістьпродукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою Тп = ТТ + Т0 + Ту = Тв+ Ту

9. Характеристика виробничих фондів та іншого майна підприємства

Виробничі фонди складаються з основних, оборотних. Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у вир-ві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною паруею на ватість продукції , що виробляється, частинами в міру спрацювання. Три групи основних фондів:

Перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

Друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

Третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.'

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовува ну в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну

техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини. Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Кожне підприємство володіє також майном (матеріальними цінностями) невиробничого призначення. Зокрема до основних фондів відносять житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясель, поліклінік, їдалень, будинки відпочинку профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші культурно-побутові об’єкти. Чинна в Україні система обліку і статистики зараховує такі об’єкти на баланс підприємства під умовною назвою невиробничих основних фондів. Це некоректно з погляду економічної теорії, оскільки суперечить економічній природі й сутності основних фондів взагалі. Такі об’єкти слід вважати майном суто соціального призначення, або об’єктами соціальної інфраструктури.