6. Класифікація і структура персоналу підприємства

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари – друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.

7. Визначення чисельності персоналу

Визначення загальної чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування, належності до будь-якої галузі народного господарства. За обсягами розрахунки чисельності будуть різними для підприємств масового і серійного виробництва порівняно з підприємствами одиничного та дослідного виробництва. Крім того, підприємство, що докорінно диверсифікує свою діяльність, стикатиметься зі значно більшими проблемами у таких розрахунках, ніж підприємство, що розширює тільки обсяги виробництва; підприємству, виробництво на якому ритмічне протягом року, невідомі проблеми виробництва сезонного характеру, в тому числі й ті, що стосуються розрахунків чисельності персоналу.

Визначаючи чисельність працівників, необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища:

- ринкову кон’юнктуру, пов'язану з тим чи іншим видом діяльності;

- циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загальноекономічного спаду;

- регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей у регіони з більш дешевою робочою силою);

- державні (урядові) програми та замовлення;

- юридичні аспекти (закони, угоди з профспілками);

- можливості використання тимчасового наймання працівників для надомної праці.

Ознайомимось із системою основних розрахунків на прикладі промислового підприємства. Загальна чисельність промислово—виробничого персоналу визначається, в основному, трьома методами. Розглянемо їх.

1) Метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції ;

,

де Ті – повна трудомісткість виробничої програми розрахункового періоду (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо—год.;

Ni – виробнича програма, шт.;

Fн — номінальний фонд робочого часу одного працівника, год;

Fеф – розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного працівника, год;

КВ.Н. — коефіцієнт виконання нормативів.

Fеф = Fн - - Н,

де – середньозважена відпустка, год.;

= ą1*В1+ą2*В2,

Н – інші невиходи на роботу;

де ti — планова трудомісткість одиниці виробу i-го виду, нормо-год.;

ni — кількість виробів i—го виду, од;

1) Чисельність обслуговуючого персоналу

де mo — кількість об'єктів (агрегатів), що обслуговуються;

τ зм — кількість змін роботи на добу;

Кя.о.— коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову, який розраховується за фактичними даними:

Ноб –норма обслуговування одного робочого;

1) Метод розрахунків на основі виробки ;

де Q – виробнича програма, шт.;

q – виробка одного робочого, грн/роб.;