2. Становлення конституційного права у Західноукраїнській Народній Республіці

Одним з найперших конституційних законів ЗУНР був Закон про державну мову від 15 лютого 1919 року, який проголосив державною мовою українську. Національним меншинам гарантувалося право вживати у взаємовідносинах з державними органами рідну мову, а державним органам відповідати рідною мовою тих громадян, що звертаються до них. Національним меншинам гарантувалося право вільно розвивати свою мову, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, періодичні видання.

8 квітня 1919 року був прийнятий Закон про громадянство та правовий статус чужинців. Бажаючі стати громадянами ЗУНР повинні були до 20 травня 1919 року подати заяву. Якщо вони цього на робили, то вважалися чужинцями і за бажанням могли виїхати за кордон. Закон встановлював вимоги до державних службовців. Ними могли бути тільки громадяни України "бездоганної поведінки", які володіють українською мовою і мовою хоч би однієї з національних меншин, віком до 40 років. Не мали права займати службові посади особи, які притягалися до кримінальної відповідальності, вчинили моральні та протиправні поступки, "користолюбні" особи, неоплатні боржники. Особи, які приймались на державну службу, мали пройти однорічне стажування, скласти усний і письмовий іспити із законодавства, показати вміння діловодства, знання своїх прав і обов'язків.

Дуже важливим конституційним актом був "Тимчасовий Основний закон" вій 13 листопада 1918 року. Він закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснював конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборче право мали всі громадяни ЗУНР незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів Сейму вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, виконавча —Державному Секретаріатові.

Закон визначав назву держави — "Західноукраїнська Народна Республіка". Закон затвердив герб ЗУНР — золотий лев на синьому полі та прапор — синьо-жовтий.

Значення Тимчасового закону виходило за рамки його п'яти статей. На зміну консервативним поглядам австро-угорської доби прийшли нові ідеї, які виражали волю і прагнення всього українського народу.

3. Формування національних галузей права в незалежній Українській держав: цивільне право.

В умовах переходу до ринкових відносин підвищилась роль і значення цивільного права. Суттєво змінилися норми, що регулювали право власності, підприємництво, договірну, торгову та іншу діяльність. З проголошенням Україною незалежності вносилися зміни та доповнень до ЦК УРСР 1963 р. Проте радянський кодекс був не придатний до нових умов існування держави. Були прийняті закони України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991р., «Про заставу» від 2 жовтня 1992р., «Про банкрутство» від 14 жовтня 1992р., «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993р., «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994р. та ін.

Важливою сферою цивільно-правового регулювання стало правове забезпечення процесу приватизації в Україні. Норми приватизаційного права містять закони України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996р., «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996р., «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999р., «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерством оборони України» від 18 травня 2000р. «Про державну програму приватизації на 2000-2002 роки» від 18 травня 2000р. та ін..

Новий ЦК 16 січня 2003 р. побудовано на демократичних засадах цивільного законодавства. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави:

1. Книга перша. Загальні положення.

2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

3. Книга третя. Право власності та інші речові права.

4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності.

5. Книга п'ята. Зобов'язальне право.

6. Книга шоста. Спадкове право.

У Книзі першій (гл. 1-19) викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї Книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага).

Книга друга (гл. 20-22) характеризує особисті немайнові права фізичної особи (такі, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи).

Нормами Книги третьої ЦК України (гл. 23-34) врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо.

Загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти: раціоналізаторську пропозицію, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо, закріплені нормами Книги четвертої (гл. 35—46).

Зобов'язальне право визначає Книга п'ята (гл. 47-83): дано поняття зобов'язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина розділу присвячена окремим видам зобов'язань — договірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування шкоди тощо).

Книга шоста (гл. 84—90) охоплює законодавче врегулювання відносин, пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).