2. «Права, за якими судиться малоросійський народ 1743р.» як збірник національного права

Збірник містив: Інструкцію кодифікаційної комісії, яка містила передмову і текст правових норм; пояснення до цитат; алфавітний реєстр із запозиченням розділу короткого змісту артикулів, відповідно до тексту; табель про ранги, в якому перераховувалися військові та інші чини України.

Кодекс мав чітку структуру: він складався з 30 розділів, які ділилися на 531 артикул (статтю) і 1 716 пунктів. Джерелами кодексу виступили Литовські статути, правничі книги магдебурзького і хелмського права, гетьманські універсали, російські закони, практика козацьких судів, звичаєве право. За формою та внутрішньою структурою ця пам'ятка права відрізнялася від усіх інших джерел, якими користувалася комісія та які діяли тоді на теренах Російської імперії. Обробка різних за походженням, змістом, мовою й характером збірників, тлумачення й формулювання основних юридичних понять свідчать про добру правову підготовку членів кодифікаційної комісії, їхню ерудицію та загальний високий рівень розвитку юриспруденції в Україні.

Кодекс українського права, складений 1743 року, знав інститути власності й володіння, сервітути й заставне право. Він розрізняв право власності на рухоме, спадкове й набуте майно. Зокрема визначав його як праводарувати, перевозити, відписувати, міняти, закладати за своєю власною волею і потребою. Незвичайно розвинений характер мало в кодексі зобов'язальне право: розрізнялися зобов'язання з договорів і зобов'язання із заподіяння шкоди. Детально регламентувалися договори купівлі-продажу, обміну, позики, особистого й майнового найму, поклажі, поруки та зберігання. Кодекс розрізняв спадкування за законом та за заповітом, містив норм сімейного і кримінального права (види злочинів, покарань) та містив нормі, які врегульовували судовий процес

"Права, за якими судиться малоросійський народ" – це Кодекс, який набув поширеного застосування в судових установах Гетьманщини як законодавчий акт при розгляді і вирішенні судових справ, зокрема цивільних, що підтверджується документально архівними матеріалами. Кодекс Гетьманщини мав позитивний вплив на розвиток українського права.

3. Земельне законодавство зунРу

Для вирішення земельної проблеми Українська Національна Рада створила спеціальну комісію на чолі з Л. Бачинським.

14 квітня 1919 року Рада ухвалила Закон про земельну реформу. Цей закон регламентував націоналізацію поміщицьких, монастирських, церковних земель, а також земель різних установ. З них мав бути створений єдиний земельний фонд ЗУНР. Порядкувати фондом мали Загальна земельна і повітові комісії з трирічними повноваженнями, а також сільські комісії, склад яких підлягав щорічному оновленні. Ст. 18 Закону окремо передбачала, що "наділення землею не може бути розпочато до закінчення війни і поверненням жовнірів і полонених додому". Отже, фактично йшлося про зволікання земельної реформи. Закон передбачав покарання за порушення процесу проведення "впорядкування" земельної справи. Так, ст. 21 Закону надавала місцевій владі право ув'язнювати на 6 місяців, а також додатково штрафувати на суму до 10 тисяч крон за "самовільне захоплення землі", розподіл націоналізованих Законом будинків, інвентарю тощо. Земельний закон абсолютно не відповідав вимогам селянства. Приймаючи його, керівництво ЗУНР намагалося уникнути звинувачень з Заходу у більшовизмі та схильності до революційного розподілу поміщицьких земель.

Серед інших законів, прийнятих ЗУНР, слід відзначити закон "Про основи шкільництва" від 13 лютого 1919 року. Закон визначав державний статус шкіл на західноукраїнських землях, дозволяв засновувати приватні школи, передбачав право національних меншин на школу рідною мовою"

У сфері цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР продовжували діяти австрійські закони.

Для повної кодифікації права в ЗУНР не було ні професійних кадрів, ні умов, ні часу.