3. Конституційне законодавство Західної України під Австро-Угорським пануванням ( кінець хіх – початок хХст.)

За Конституційною угодою 1867 р. була утворена конституційна дуалістична Австро-Угорська держава: Транслейтанія – Угорське королівство, куди увійшло Закарпаття, та Ціслейтанія – Австрія з Чехією та іншими територіями, куди увійшли Буковина і Галичина.

Носієм вищої влади в Австро-Угорщині був австрійський імператор, який водночас вважався угорським королем, особа якого проголошувалась священною і недоторканою; він також видавав санкцію на прийнятий обома палатами австрійського парламенту закон.

Одночасно з австрійською угодою рейхсрат прийняв 21 грудня 1867 року п’ять основних законів (Staatsgrundgesetze), які регулювали структуру державного апарату і права громадян. Ці п’ять “основних законів" складають грудневу конституцію (Dezember-Verfassung) 1867 року, яка діяла в Австрії, в тому числі і на західноукраїнських землях, до жовтня 1918 року. В Угорщині була відновлена у своїй чинності угорська квітнева конституція 1848 року.

За своєю структурою груднева конституція складалася з таких п’яти “основних законів" від 21 грудня 1867 року:

1) закон, що змінює основний закон 26 лютого 1861 року про імперське представництво;

2) основний державний закон про загальні права громадян для королівств і країв, представлених у рейхсраті;

3) основний державний закон про створення імперського суду;

4) основний державний закон про судову владу;

5) основний державний закон про здійснення урядової і виконавчої влади

Внутрішній устрій Австрії й Угорщини був майже однаковим. Ці держави закріпили у своїх конституціях панування землевласницької аристократії і великої фінансової буржуазії. Ні в Австрії, ні в Угорщині про загальне виборче право не було й мови.

У 1907 р. в Австрії було запроваджене загальне виборче право, яке, однак, не поширювалось на жінок, військовослужбовців і молодь, віком до 24 р.

У 1871 р. було створене Міністерство для Галичини, до складу якого призначались лише польські магнати Галицького краю. Імперському уряду підлягала не тільки крайова влада, а їй – місцеві органи державної адміністрації.

Хоча австрійська Конституція 1867 р. офіційно проголосила національну рівноправність у школах, державних установах і судах, однак панівне становище поряд з австрійськими правлячими колами у Східній Галичині займали польські шляхтичі, у Північній Буковині – румунські бояри, у Закарпатті – угорські феодали і капіталісти. Галицьке намісництво поділялось на департаменти, в яких служила майже виключно польська шляхта; а у 1869 р. польська мова була уведена як офіційна в управлінні і судах, і під впливом польської шляхти у школах було запроваджено навчання замість української польською мовою.

Закарпаття у складі Угорщини не було виділено в окремий коронний край.

У середині 19 ст. відбулось остаточне відокремлення суду від адміністрації, відміна станового суду, проголошення усіх суддів незалежними; вже у 1849 р. вийшов закон про перебудову судової системи. Верховна судова влада, тобто право помилування, пом`якшення покарання і звільнення від судового переслідування, належала імператору, причому усі судді призначались ним довічно і усі суди діяли від його імені, що зумовлювалось прагненням скасувати домініальний суд. У Галичині було організовано повітові одноособові і колегіальні у складі 3 суддів (невдовзі ліквідовані) суди, крайові (згодом перейменовані на окружні) суди і Вищий крайовий суд у Львові, а найвищою інстанцією для всієї держави став Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні. Для військовослужбовців існували окремі військові суди 3-х інстанцій. Спори між підприємцями і робітниками та самими робітниками розглядав створений у 1896 р. у Львові промисловий суд. У Дрогобичі діяв третейський суд кас взаємодопомоги гірничих товариств.

При проведенні судових реформ було засновано державну прокуратуру Очолював прокуратуру генеральний прокурор, що перебував при Верховному судовому і касаційному трибуналі у Відні, і підпорядковувався безпосередньо міністру юстиції. При Вищих крайових судах передбачалось заснувати посади старшого прокурора, а при окружних судах – державного прокурора.