5. Московсько-українські договори як джерела права Української гетьманської держави (Війська Запорізького)

Гетьманські статті 17-18 ст. - документи держав­но-правового характеру, котрі визначають суспільно-політ. устрій Укр. держави — Гетьманщини та порядок її васаль­них взаємовідносин з Російською державою. Здебільшого вони уклада­лися з нагоди виборів кожного нового гетьмана як своєрідна угода між козацькою старшиною на чолі з гетьманом та представниками моск. царя. Більшість з них посилалася на Березневі статті Б. Хмель­ницького 1654. Вони були складений у формі прохань української сторони до царя, що складався із 23 пунктів і називався "Просительні статті". У скороченій редакції більшість пунктів із 11 статей була затверджена царем і боярами. "Просительні статті", царські укази до них та інші аналогічні документи пізніше дістали назву "Березневі статті" Б.Хмельницького. Оригінали цих документів не знайдені, відомий лише переклад з української мови на росій­ську, що зберігається у справах Посольського приказу. Основний зміст Березневих статей полягав у тому, щоб царський уряд збе­ріг права і привілеї Війська Запорізького, українських козаків, шляхти, міщанст­ва. Йшлося також про 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністрації й збирання нею податків для царської скарб­ниці, право обрання гетьмана й надання йому на утримання Чигиринського ста­роства. Крім того, передбачалося право зносин з урядами зарубіжних країн, не­втручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України, за­лишення селян у феодальній залежності, збереження прав Київського митропо­лита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утри­мання московських гарнізонів на кордонах України з Польщею, оборону Украї­ни від нападів татар і матеріальне забезпечення козацького військового підрозді­лу у фортеці Кодак.

Переяславські статті 1659 являли собою договірні умови між царським урядом і гетьманом Юрієм Хмельницьким про політ, і правове становище України в складі Російської держави, укладені в 1659 на козацькій раді в Переяславі. Цар­ські воєводи з військом розташувалися, крім Києва, у Переяславі, Чернігові, Ніжині, Брацлаві, Умані й утримувалися коштом місцевого укр. населення. Гетьман мав обов'язок скласти цареві поклін у Москві і не мав права підтримува­ти стосунки з іноземними державами. Київ. митрополит мав визнати зверхність моск. патріарха. Генеральна військова рада не могла усувати гетьмана без дозво­лу царя; гетьман не мав права ні призначати, ні звільняти полковни­ків і старшину без згоди ради. Установлювалася смертна кара. Спеціальна стаття зобов'язувала гетьманські установи видавати рос. поміщикам селян-утікачів.

У 1660 Україна фактично розпалася на дві половини, два гетьмани. Настав період глибокої кризи укр. Державності, Руїни. В цих умовах у листопаді 1663 в м. Батурин були підписані умови між гетьманом Лівобережної Укра­їни І. Брюховецьким і представниками царського уряду. Підтвер­дивши договір з Росією на основі статей Богдана і Юрія Хмельницького, було укладено п'ять нових пунктів. Моск. статті були важким ударом для укр. державності.

У березні 1669 в м. Глухові були укладені договірні умови між царським урядом і новим гетьманом на Лівобережжі Дем'яном Многогрішним про політично-правове становище укр. земель у складі Російської держави. Намагання царизму використати укр. старшину на своєму боці під час загострення відносин Росії з Туреч­чиною і Кримським ханством дещо послабили централізаторську політику царизму в Україні і змусило піти на компроміс і часткове відновлення автономії, втраченої його попередником. При виборах нового гетьмана козацька старшина подбала про те, щоб у майбутньому забезпечити собі вплив на держ. справи і не допустити до закріплення сильної гетьманської влади. В цих нама­ганнях вона отримала підтримку царського уряду. Тому, коли в червні 1672 гетьманом обрали Івана Самойловича, були прийняті нові статті з 10 пунктів, які дістали назву "Конотопські". Вони допов­нювали Глухівські статті 1669 деякими додатками про обмеження гетьманської влади. 17 березня 1674 на генеральній раді у Переяславі, в якій взяли участь також представники правобережної старшини, І. Самойлович був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. Були прийняті нові, т.зв. Переяславські статті. Вони в цілому повторювали Глухів­ські та Конотопські статті, але в дечому і відрізнялися.

25 липня 1687 у військовому таборі над річкою Коломаком було обрано на гетьмана генерально­го осавула Івана Мазепу. Він присягнув цареві на вірність і підписав складені напередодні нові статті в 22 пунктах, які дістали назву "Коломацькі". Було підтверджено права й вольності, даровані гетьману Б. Хмельницькому, але одночасно статті закріплювали посилення царської влади на Лівобережній Україні й обмеження укр. автоно­мії, що відбувалося перед тим при кожних виборах нового гетьмана.

При виборах нового гетьмана І. Скоропадського у Глухові 6 листопада 1708 укр. автономії був нанесений важкий юрид. удар. Гетьмана було обрано, він прийняв присягу, але цар відмовився затвердити нові пункти, запропоновані Скоропадським. Гетьман Скоропадський звернувся в Решетилівці до Петра І з т.зв. "просительними статтями" з 14 пунктів. Ці статті і відповіді царського уряду на їхні пункти мали назву "Решетилівські статті 1709 р.". Це був по суті законодавчий акт уряду щодо управлін­ня Лівобережної України. Якщо раніше статті складалися козака­ми, вони погоджувалися з рос. стороною й приймалося спільне рішення, то тепер же цей акт був однобічний. Наглядач-співправитель. 1 жовтня 1727 на гетьмана було обрано миргородського пол­ковника Данила Апостола. У жовтні 1728 він поїхав до Москви на коронацію молодого імператора Петра II й тут подав петицію про повернення Україні старих прав згідно з договором, який був ук­ладений ще Б. Хмельницьким. На цю петицію дістав відповідь від Вищої Таємної Ради у 28 пунктах, т.зв. "Рішительні" (конфірмова­ні) пункти, що стали до кінця самого існування Гетьманщини її основною конституцією.