БІЛЕТ 1

1. Предмет, методи пізнання іуп

Предметом науки історії держави і права України є історія виник­нення, становлення, розвитку різноманітних типів і форм держави і права, а також державно-правових інститутів і суспільно-політич­них систем, що функціонували на території України, в їхній істо­ричній конкретності та хронологічній послідовності.

Історія держави і права України є важливою складовою історії нашого народу, яка загальними і специфічними науковими метода­ми виявляє закономірності розвитку державотворчих процесів і правових систем. Саме тому історія держави і права, маючи чітко визначений предмет дослідження, належить до юридичних, дер­жавно-правових дисциплін. Вона охоплює розвиток усіх аспектів еволюції держави на території України — її державного механізму, форм державної єдності, права.

Методи дослідження — способи пізнання конкретних історико- правових явищ історії держави і права України. З-поміж них вирізняють:

порівняльно-історичний метод, який дозволяє виявити загальні закономірності розвитку держави і права у різних народів, що насе­ляли українські землі в різні історичні епохи;

метод правової аналогії, що найчастіше застосовується у разі, ко­ли відомості про певні явища не збереглись у первісній формі або є фрагментарними. Заповнити прогалини пізнання можна через зі­ставлення їх з іншими подібними фактами та подіями;

статистичний метод, який стає в пригоді для дослідження кіль­кісних сторін історичного процесу, коли для об'єкта пізнання ха­рактерні значні числові показники.

Історія держави і права України використовує також формально- логічний, системно-структурний та деякі інші методи наукового аналізу, які в комплексі допомагають глибше засвоїти дану навчаль­ну дисципліну.

2. Вислицький статут 1347

Перший кодифікований збірник звичаєвого права Польщі. Він регулював норми як публічного, так і приватного права. Статут визначав правові рамки для окремих ста­нів суспільства, насамперед для шляхти і духівництва. На обидва стани покладалися обов'язки військової служби на користь короля залежно від розмірів землеволодіння. Якщо з якихось причин свя­щеник не міг її виконати, обов'язок військової служби дозволялося передати комусь із близьких родичів. Інакше земельне володіння відбиралося і поверталося до королівського земельного фонду.

За Вислицьким статутом шляхта зобов'язана була відбувати службу в межах країни. Її участь у військових операціях поза межами Польщі визнавалася справою добровільною, з окремою грошовою оплатою.Згодом Вислицький статут (Мала Польща) був об'єднаний з Петраківським статутом (Велика Польща) у загальний судебник, що дістав назву «Повний звід статутів Казимира III»;

3.Конституція усрр 1919

14 березня 1919 року в Харкові на III з"їзді Рад була ухвалена Конституція УСРР, зміст якої перекликався із змістом Конституції Російської Федерації 1918 року.

У Конституції УСРР 1919 p., як і в Конституції РСФРР, визначалися основ­ні завдання диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ла­ду до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. УСРР проголошувалася державою „трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селян­ства". Влада трудящих мала здійснюватися через Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція вищих органів державної влади. Найви­щим органом проголошувався з'їзд Рад, а в період між з'їздами діяв ВУЦВК, який утворювався з'їздом і звітував перед ним. Повноваження Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не були чітко розмежовані. Кожен із центральних органів влади отримав право видавати закони, що суперечило азбуці демократії.

У травні 1919 р. законодавчими функціями була наділена і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи, а в міжсесійний період її повноваження покладалися на Президію. Остання мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і призупиняти їх чинність до остаточного вирішення найближчої сесії ВУЦВК. їй доручався розгляд клопо­тань про помилування та вирішення поточних управлінських питань. Керівницт­во окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітни­чих, селянських та червоноармійських депутатів й обрані ними виконкоми, а та­кож губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

БІЛЕТ 2