Тема 2. Київська русь і галицько-волинська держава

Київська Русь IX—XIII ст.—одна з найбільших і наймогутніших країн середньовічної Європи. Територіальні межі її сягали від Балтики і Льодовитого океану до Чорного (“Руського”) моря і від Волги до Карпат. Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандінавією. Утворення Київської Русі мало велике історичне значення як для слов'янських, так і неслов'янських народів, її досягнення в галузі економічного, соціального і культурного розвитку ставали надбанням естів, латишів, литви, весі, мері, муроми, мордви, тюркських народів, які частково етнічно і політичне консолідувались у складі Давньоруської держави. Київська Русь відігравала важливу роль у міжнародних відносинах, займаючи своє місце в системі тогочасного світу й активно впливаючи на хід розвитку світової історії. З київськими великими князями підтримували політичні, економічні, культурні та родинні зв'язки правителі Візантії, Франції, Німеччини, Швеції, Данії, Польщі. Не випадково на монетах Володимира Святославича великий київський князь зображений як візантійський імператор. Київська Русь започаткувала новий — феодальний період в історії народів Східної Європи. Феодальні відносини у Давньоруській державі розвивалися швидко. Це позначилось на непомірному зростанні землеволодіння князів, бояр, попів за рахунок захоплення общинних і селянських земель та посиленні соціального гніту. Внаслідок зростання феодальних відносин у Київській Русі відбувалася соціальна і майнова поляризація різних верств населення. Сільським і міським низам протистояли феодальні верхи, що загострювало класові суперечності, які виливались у народні повстання. Крім того, поглиблення феодальних відносин неминуче викликало боротьбу між князівськими і боярськими родами, між феодалами різних земель. Роздмухувалась міжусобна боротьба, яка дуже підривала могутність Київської Русі і неминуче вела до її занепаду. Згубною міжусобною боротьбою скористовувались кочові племена, які нападали на Київську Русь і спустошували її. Вступивши в епоху феодальної роздробленості, яка характеризувалась дальшим розвитком продуктивних сил і феодальних суспільних відносин, економічним і політичним зміцненням окремих земель-князівств, які мали свої політичні центри, Київська Русь проіснувала до 40-х років XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників. Розпалася вона на 12 окремих князівств, серед яких виділялись три: Галицьке-Волинське (нинішня Україна), Ростове-Суздальське (сучасна Росія) і Полоцьке-Волинське (сучасна Бєларусь). Кордони Галицько-Волинського князівства сягали до Чорного моря і Дунаю, займаючи землі нинішньої Молдови і Північної Буковини. На заході кордон пролягав по головному хребту Карпат, а на сході сягав Дніпра. Після занепаду Київської Русі Галицько-Волинська держава, об'єднуючи етнографічні українські землі, стала головним політичним центром на півдні й заході Русі. Київська Русь за час свого існування досягла високого рівня розвитку культури, яка займає чільне місце у світовій духовній спадщині.