Смерть і похорони київського князя володимира великого

П'ятниця 15.УІІ.1015. Помер же Володимир, князь великий, на (селі) Берестові, і потаїли (смерть) його, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст (і) в ковер загорнувши, верьовками опустили його на землю. І, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його, у святій Богородиці в церкві, що її він сам був спорудив. Коли ж довідалися про це гіюди, то зійшлися без числа. І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, (а) вбогії—яко заступника і кормителя. 1 положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим. Він є новим Костянтином великого Риму, що охрестився сам і (охрестив) люди свої,—і сей так учинив, подібно йому.

Літопис руський.— С. 74—75; Історія України в документах і матеріалах.—Т. 1—С. 76.

Похід ярослава на святополка й початок його князювання в києві

У рік 6524 (1016). Прийшов Ярослав на Святополка, І стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних. І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст глузувати з новгородців, їздячи коло берега (і) говорячи: “Чого прийшли ви із шкандибою оцім? А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші!”. Це почувши новгородці сказали Ярославу: “Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі його порубаєм”. А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами, і всю ніч (ту) спав, упившись з дружиною своєю. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світом переправився, і, висівши на берег, одіпхнули вони човни од берега. І пішли (війська) одні проти одних, а коли зійшлися до купи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігами помагати (Святополкові). І притиснули Святополкових воїв до озера, і ступили вони на лід, і одломився лід із воями Святополковими, і багато втопилось у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж (це), Святополк побіг. І одолів Ярослав. А Святополк утік у Ляхи. Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім.

Літопис руський.— С. 82.

Діяльність київського князя ярослава мудрого в поширенні освіти в київській русі

(перша половина XI ст.)

У рік 6545 (1037). Заложив Ярослав город—великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах; кам'яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив (церкву) Благовіщення на воротах, (щоб) давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього (він звів) монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини. І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо (святеє), і списали багато книг. І придбав він (книги), що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь,—так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє. Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її (і) говорив: “Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх господній; у мене — порада, у мене — мудрість, у мене — сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать”. Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику. Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив (їх) у церкві святої Софії, що її спорудив він сам.

Літопис руський.—С. 89—91; Історія України в документах і матеріалах.—Т. 1.-С. 82.