1.4. Мовні школи Німеччини

У Німеччині діє кілька сотень мовних шкіл і курсів навчання іноземців німецькій мові. Всі вони пропонують на вибір різноманітні програми, включаючи базовий курс, курс ділової німецької, підготовку до здачі мовних іспитів (DSH, TestDa), індивідуальні заняття. Є й спеціалізовані курси: "Німецька для юристів", "Німецька для журналістів", "Німецька для вчителів", "Німецька для істориків" тощо.

Мовні курси існують також при кожному університеті. У тих випадках, коли студенти проходять програму англійською мовою, одночасно вони освоюють і німецьку. Як правило, за це не стягується плата.

Безперечний лідер у навчанні німецької в якості іноземної - Інститут ім. Ґете, що має безліч відділень по всій Німеччині та за її межами. Заслуженим авторитетом користується німецька мережева школа Carl Duisberg Centren (CDC), філії якої існують у Кельні, Мюнхені, Берліні, Саарбрюккені, Дортмунді, Ганновері, Мангеймі й Радольфцеллі.

2. Наука Німеччини

Наукові дослідження в Німеччині здійснюються в університетах, науково-дослідних організаціях та в дослідницьких відділеннях великих корпорацій, таких як Siemens та Infineon. Найважливішими науково-дослідницькими організаціями Німеччини є Товариство ім. Макса Планка, Об'єднання ім. Гельмгольца, Товариство ім. Фраунгофера та Об'єднання ім. Лейбніца.

Історично так склалось, що у Німеччині існує 7 Академій наук, що діють у різних землях Німеччини:

· Берлін-Бранденбурзька Академія наук (1992/1700) — місцезнаходження Берлін;

· Академія наук Геттінгену (1751) — місцезнаходження Геттінген;

· Баварська Академія наук (1759) — місцезнаходження Мюнхен;

· Саксонська Академія наук (1846) — місцезнаходження Лейпціг;

· Гайдельберзька Академія наук (1909) — місцезнаходження Гайдельберг;

· Майнцська Академія наук (1949) — місцезнаходження Майнц;

· Вестфальська Академія наук (1970) — місцезнаходження Дюссельдорф.

Крім того, у Німеччині у Галлі знаходиться ще одна Академія природничих наук "Леопольдіна", яка не є членом Союзу Академій наук ФРН.

Новий етап історії німецької науки розпочався у 1990 році. Після об'єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990 року, Німеччина стала ще більш багатоликою. Найскладніші процеси трансформації науки проходили у східних землях Німеччини. У об'єднаній Німеччині зіштовхнулися дві, зовсім різні, системи: на Заході — плюралістична наука, заснована на принципах федералізму, на Сході — строго централізована. Основна складність полягала у тому, що індустрія та наука "соціалістичного табору", до якої складовою частиною входила і НДР, були орієнтовані на зв'язки із науковими установами всередині цього табору, і найчастіше з Республіками СРСР, — у 50-60 рр. ХХ ст. було укладено близько 60 різних угод в галузі науки та техніки. Тісній науково-технічній кооперації сприяла майже однакова структура організації науки та наукових досліджень, а також навчання та підготовка молодих східнонімецьких вчених у Радянському Союзі. З часу його розпаду та об'єднання східної та західної частини, східна Німеччина повинна була інтегруватись у загальнонімецькі кордони та переходити до створення власного наукового профілю, що був би орієнтований і на споживчу економіку та ведення конкурентної боротьби із західними високорозвиненими країнами. Інституціональна модель науки ФРН дала процесові чітке спрямування.

Основний масив східногерманської науки був зосереджений у Академії наук: у 1990 р. у її складі нараховувалось 60 інститутів, а вже до жовтня цього року Академія як цілісне утворення перестала існувати. Галузева наука у її колишньому вигляді зникла. Наукова рада ФРН вирішила долю 60 академічних і 70 галузевих східнонімецьких науково-дослідних інститутів до літа 1991 р., — при цьому лише деякі інститути було реорганізовано як наукові організації, хоча більшість їх співробітників втратили свої попередні посади. І навпаки, співробітники ряду закритих інститутів змогли знайти роботу у заново створених дослідницьких організаціях. В галузі прикладних досліджень головним критерієм для рекомендації Наукової ради стала їх ефективність. Тому лише 6% із інститутів АН НДР даного профілю зберегли майже повністю свій персонал. Після об'єднання Німеччини кількість вчених та інженерів у східних землях скоротилась з 85 тис. до 16 тис. Було ліквідовано всі інститути суспільних наук та економіки. Спроби реформувати дослідницькі програми часто-густо не схвалювались і переводились на освітянську ниву — дослідницькі групи, які Рада визнала життєздатними, були злиті зі східнонімецькими університетами. Драматичною виявилась доля хімічних наук: більшість інститутів цього профілю було ліквідовано. Негативний результат був зумовлений тим, що у ФРН хімія — справа лабораторій промислових компаній або університетів. Навпаки, інститути фізичного і біологічного профілю в основному збереглись.У трансформації східнонімецької науки в основному використовувались чотири основних стратегії:

Скорочення персоналу.

Пошук зовнішньої підтримки. Найчастіше це супроводжувалось співробітництвом зі спорідненим інститутом Західної Німеччини. Так, напр., був створений новий хімічний інститут Товариства ім. Макса Планка, співробітники якого зуміли знайти власну дослідницьку нішу.

Стратегія "відповідального вибору" — спроба реорганізації та контактування з науковими інститутами Західної Німеччини.

"Менеджмент враження" — спроби представити інститут під якнайкращим особистим враженням експертів наукової ради

Та в останні роки положення стало змінюватись на краще — 7 інститутів Товариства ім. Макса Планка, що координує фундаментальні дослідження у країні, відкривається у східних землях; Товариство ім. Фраунгофера, що координує прикладні науково-дослідні проекти, також відкриває на території колишньої НДР 5 нових інститутів. Крім того, уряд Німеччини планує надати допомогу урядам східних земель у створенні близько 50 великих та малих технопарків. Відповідно науковці колишньої АН НДР можуть увійти до них.

Об'єднання Німеччини, особливо для вчених нових федеральних земель, означало глибокі структурні перетворення. Але в цих перетвореннях був закладений гігантський потенціал. "Кожен початок осяяний чарами", — писав Герман Гессе. І, дійсно, на сході Німеччини виникли десятки нових інститутів і наукових установ, де і донині панує дух першопрохідників. Держава в основному обмежується формуванням сприятливих умов для створення наукової кооперації та комерціалізації наукових розробок.

У загальному плані німецькі Академії наук — це товариства вчених та позауніверситетські дослідницькі установи одночасно. Їх метод роботи, що базується на постійності, незалежності та високих наукових стандартах, дозволяє їм приймати науково-дослідницькі проекти, які потребують тривалого часу та унікальних ресурсів. До них належать, наприклад, випуск наукових словників, словників та критичних видань до творів великих мислителів та музикантів, а також проведення природничонаукових довготривалих досліджень. Таким чином Академії створюють довідковий апарат у певній галузі чи теоретичний фундамент для використання їхнього доробку іншим вченим та громадськості. У роботі ними використовуються маловідомі фонди, специфічне обладнання чи рідкісні матеріали, — для власних досліджень, у наукових обговореннях чи ж для особливих для дисципліни постановок проблем та обробки питань.

Висновки

Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний і один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних і спеціалізованих ВНЗ. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.

Усі заклади вищої освіти поділяються на такі групи:

- університети (класичні, технічні, загальноосвітні та спеціалізовані заклади університетського рівня - вищі педагогічні, теологічні та медичні школи). Більшість університетів мають класичну структуру. У них готують і докторів наук;

- вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, готують спеціалістів з Інженерії, бізнесу, менеджменту;

- вищі школи (коледжі) мистецтв і музики.

Основою системи вищої освіти є університети. Вони мають, зазвичай, класичну структуру і завдання: несуть відповідальність за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації, готують докторів наук, наділені правом присуджувати габілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедрами. Навчання триває щонайменше чотири роки.

Університети Німеччини входять до числа національних лідерів з наукових досліджень, хоч значний обсяг пошуків здійснюють лабораторії великих фірм та інститутів спілки Макса Планка. Університети та інші заклади підтримують контакти з багатьма закордонними закладами, відряджають власних працівників і приймають закордонних фахівців. Діють кілька програм сприяння обмінам викладачів-науковців та студентів, постійно зростають видатки на стажування іноземців у Німеччині.

Список використаної літератури

1. Васюк О. Реформування вищої освіти Німеччини//Вісник Книжкової палати. - 2006. - № 4. - C. 48 - 50

2. Ворон А. Шкільна освіта поза межами України //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. - 2008. - № 2. - C. 16-17

3. Хюфнер К. Управління та фінансування вищої освіти в Німеччині //Вища школа. - 2005. - № 6. - C. 97-117

4. Яремчук Н. Знайомимося з системою освіти в Німеччині //Обдарована дитина. - 2007. - № 3. - C. 38-44