65)Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин

Для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує як адміністративні, так і економічні методи. до перших відносять адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи і т. ін.) та організаційні методи (створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм). До економічних методів належать дотації, державне замовлення, фінансово-кредитні й податкові пільги, пряма фінансова допомога для реалізації державних програм і т. ін.

Заходами й інструментами громадського регулювання соціально-трудових відносин є прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для суб'єктів цих відносин, ідентифікація соціально-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб'єктів соціально-трудових відносин, створення єдиної системи показників моніторингу соціально-трудових відносин, вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного й зарубіжного досвіду з метою застосування його у формування нової системи соціально-трудових відносин.

66)Поняття і сутність соціальної політики.

Соціальна політика —являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих передусім на сприяння цілеспрямованій діяльності громадян, їх всебічному розвитку, забезпеченню відповідного рівня їх життя і праці, їх соціальному захисту.

Основним механізмом соціальної політики є управління і регулювання соціальних процесів, що являють собою послідовну зміну стану, елементів соціальної системи під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.

Функцією соціального управління є забезпечення та реалізація потреб прогресивного розвитку суспільства. Зміст соціального управління полягає у формуванні критеріїв та показників соціального розвитку, розробленні заходів щодо реалізації соціальних проблем. Соціальне управління має багато рівнів і здійснюється через соціальну політику, яка втілюється у життя на всіх рівнях.

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потенціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Суб’єктами соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо. Вони різняться суспільним характером, соціальною діяльністю у різних сферах, можливостями впливу на соціальний стан.

Основним суб’єктом соціальної політики є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, коли не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини.

67)Завдання соціальної політики України та напрямки її здійснення. Законодавча база регулювання соціальної політики в Україні.

Соціально-трудові відносини в Україні регулюються національним та міжнародним правом.

Ієрархія нормативно-правових актів національного права передбачає верховенство  Конституції України, яка закріплює основні права і свободи громадян України, зокрема, у сфері соціально-трудових відносин.

Законами України регулюються найголовніші соціально-трудових відносини мінімальна заробітна плата, робочий час та час відпочинку, можливість існування соціальних партнерів - організацій найманих працівників  та роботодавців, закріплення мінімальних соціальних стандартів, функціонування системи загальнообовязкового соціального державного страхування тощо.

Указами Президента України визначаються окремі аспекти функціонування системи соціально-трудових відносин, зокрема,  її інституційні елементи. Так, указами Президента України визначаються повноваження Національної тристоронньої соціально-економічної ради, Національна служба посередництва і примирення тощо.

Постановами Кабінету Міністрів України визначаються механізми реалізації законів, зокрема, у сфері соціально-трудових відносин. Так, постановами Кабінету Міністрів України встановлюються переліки професій, які мають право на додаткову відпустку та підвищений тариф оплати через небезпечні умови праці, функціонування Держнаглядпраці тощо.

основні напрями соціальної політики в Україні:

-підвищення добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності;

-надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахової перепідготовки осіб, які втратили роботу;

-проведення глибокої пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;

-створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах;

-сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

-запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;

-широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;

-проведення активної екологічної політики.

основними завданнями соціальної політики в умовах сьогодення є: — забезпечення стабілізації рівня життя населення; — сприяння розвитку України як суверенної демократичної, соціальної, правової держави; — забезпечення конституційних прав і гарантій населенню; — органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою; — визначення та здійснення заходів національної безпеки держави у соціальній сфері; — орієнтація соціальної політики на економічно активне на-селення, збереження і відтворення трудового потенціалу, утво-рення необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання ма-совому безробіттю, проведення політики заохочення ефективного платоспроможного попиту населення; — підвищення якості правових норм, забезпечення збалансова-ності законодавчих норм та реальних можливостей їх виконання; — розробка державної стратегії формування середнього кла-су, механізму дотримання пропорції співвідношення між рівнями доходів різних верств населення; — здійснення реформ у найважливіших напрямах соціальної політики: трудових відносин та оплати праці, рівня життя, зайня-тості та соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму; — збалансованість соціальних витрат держави; — поетапне забезпечення соціальної спрямованості економіки в національних та регіональних економічних програмах; — наближення національного законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм; — координація діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення державних та регіональних програм.