55. Програма роботи зі стадом за підсумками бонітування

За результатами бонітування з урахуванням індивідуальних особливостей тварин та потреби в племінному молодняку для ремонту власного стада, тварин розподіляють на такі групи: селекційне ядро (СЯ); корови виробничої групи (ВГ); корови, що підлягають вибракуванню або виранжируванню (Б); ремонтні телиці (РТ); племінні бугайці (ПБ) та телиці для реалізації (ТР); бугайці та телиці для відгодівлі (Б).

У племінних заводах із селекційного ядра виділяють кращих за походженням, типом і продуктивністю корів для замовного підбору: серед корів-первісток - потенційні матері племінних бугайців (СЯ1); серед повновікових корів - матері племінних бугайців (СЯ2).

За матеріалами бонітування розробляють плани закріплення бугаїв за маточним поголів'ям та замовних парувань, коригують програму якісного поліпшення стада, методи розведення, формування та розгалуження генеалогічної структури стада, об'єми реалізації та закупівлі племінних, (генетичних) ресурсів у відповідності до програми селекції з певної породи.

56. Генетична експертиза достовірності походження тварин

57. Методи і варіанти оцінки бугаїв за якістю потомства

58. Оцінка бугаїв-плідників за якістю потомства з присвоєнням категорій

59. Ротація бугаїв-плідників, які закріплені за стадом, її обґрунтування

60. Технологічна карта проведення селекційно-зоотехнічних заходів

61. Способи нумерації та мічення тварин, їх характеристика

Одним із елементів зоотехнічно-виробничого обліку є своєчасне і правильне мічення та нумерація худоби. Інвентарний номер присвоюють телятам у день їх народження при складанні «Акта на оприбуткування приплоду тварин». У практиці найчастіше використовують таку систему, при якій теличкам присвоюють парні, а бичкам непарні номери.

У практиці скотарства використовують різні способи мічення, основними з яких є: способи мічення з тривалим збереженням міток; мічення на порівняно короткий проміжок часу – перегрупування худоби, виділення тварин різного фізіологічного стану, рівня продуктивності, при формуванні гуртів для відгодівлі і нагулу.

Всі способи мічення повинні відповідати таким вимогам: мітки які використовують для мічення повинні зберегтись до періоду вибуття; читання міток не повинно бути ускладненим; мітки мають бути чіткими та безпечними для людини і тварин.

Мічення татуюванням. Це найпоширеніший спосіб мічення тварин. Для цього потрібні спеціальні татуювальні щипці з набором голчастих цифр і спиртовий розчин голландської сажі. До розчину слід додавати 2—3 краплі гліцерину. Інвентарний номер наносять на праве вухо з внутрішнього боку, де відсутні великі кровоносні судини і волосся.

Мічення вищипами на вухах. Вищипи на вухах роблять спеціальними щипцями по відповідній системі (ключу). Кожному вищипу на правому і лівому вусі відповідає цифра, за сумою вищипів і визначають номер тварини.

Ключ для мічення тварин вищипами на вухах

Місце вищипа	Означає цифру
	на правому вусі	на лівому вусі
Верхній край вуха	1	10
Нижній край вуха	3	30
Кінчик вуха	100	200
Круглий вищип посередині вуха	400	800
Круглий вищип по краю вуха	1000	2000

Випалювання номерів на вухах. Мічення проводять за допомогою спеціальних тавр, на кінцях яких викарбовано цифри від 0 до 8, або електричного приладу ПК-1. Для цього фіксують голову тварини, добре розжарюють тавра і на правому розі випалюють її індивідуальний номер. Якщо тварина записана в Державну книгу племінних тварин, то номер ДКПТ випалюють на лівому розі.

Даний спосіб не вимагає великих матеріальних витрат і часу, мітки добре видно і легко читати, але застосовувати його можна лише у тварин, що мають добре розвинені роги.

Недоліки способу: з часом номери витрачають чіткість і їх необхідно періодично поновлювати.

Мічення тварин за допомогою бирок різних конструкцій, нашийників, ременів з насиченими номерами. Бирки закріплюють на вухах, роблячи отвори щипцями, що використовують при міченні вищипами або при допомозі спеціальних щипців, які одночасно пробивають вушну раковину і закріплюють мітку. Найчастіше бирки мають світлий, яскравий номер із запресованими, чорними кольорами, цифрами.

На деяких конструкціях бирок нанесено шифр області, району, господарства та індивідуальний номер тварини. В м'ясному скотарстві бирки можуть закріплювати за шкіру підгруддя.

Читання таких номерів не важче, добре їх видно, не потребує знань умовного ключа і вимагає мало часу.

Недоліки способу: часто тварини гублять бирки, нашийники, кільця і потім дуже важко поновити їх індивідуальний номер. Тому, таке мічення вимагає ведення так званого подвійного облікую у випадку, коли тварина загубила бирку, то їй необхідно присвоїти новий, а це може повторюватися декілька разів. Подвійний облік також ведеться так званого подвійного обліку. У випадку, коли тварина загубила бирку, то їй необхідно присвоїти номер, а це може повторюватися декілька разів. Подвійний облік також ведеться у випадках, коли необхідно дублювати проведене раніше мічення татуюванням чи вищипами.

Мічення холодом. Цей спосіб ґрунтується на властивості низьких температур при певній експозиції руйнувати клітини, які утворюють меланін. Тобто в цьому місці буде рости біле волосся.

Для мічення холодом використовують прилади ПТЖ-3 (для телят), або ПТЖ-4 (для дорослих). Охолоджують його за допомогою рідкого азоту t = -196°С, двоокису вуглецю t = -78°С. Тварину фіксують, а місце на тілі, де будуть ставити номер, вистригають і змочують спиртом-ректифікатом. Тавро прикладається до лівої чи правої сторони крижів, експозиція для молодняку - 40-45, для дорослої худоби - 50-60 с. При використанні двоокису вуглецю час експозиції збільшується вдвоє.

Поставлена мітка зберігається практично все життя, її добре видно й можна читати з певної відстані, не фіксуючи тварину. Недолік цього способу - трудомісткість процесу.