7. Класифікація порід. Породне районування в Україні

Порода – це створена працею людини численна група свійських тварин спільного генетичного кореня, які передають спадково цінні господарсько – біологічні особливості й характеризуються певним типом, що еволюціонує відповідно до економічних вимог соціальної епохи.

Існує багато різних класифікацій порід великої рогатої худоби, але частіше в зоотехнії використовуються декілька з них. Це класифікація за чисельністю і розповсюдженням; кількістю та якістю затраченої праці на їх створення і за видом основної продуктивності.

Залежно від чисельності та розповсюдження визначають 4 типи порід худоби:

•породи широкого ареалу – величезна чисельність (десятки мільйонів голів) і розповсюдженість по всій земній кулі. До таких порід відносяться: чорно-ряба порода і симентальська.

•породи міжзональні – вони поширені в різних грунтово – кліматичних і економічних зонах. Поголів’я дещо менше, але також досить численне. До них належать такі породи, як швіцька і червона степова.

•породи зональні – розповсюджені в одній зоні. Наприклад, бестужевська худоба, яку розводять, головним чином, на Північному Поволжі, лебединська і бура карпатська.

•локальні породи місцевого значення – їх поширення це одна область або край. Такими породами можна вважати сіру українську та білоголову українську худобу.

За кількістю і якістю праці, затраченої на створення порід виділяють 3 типи порід:

•аборигенні породи. Сформувалися стихійно, головним чином, під впливом природного відбору. Вони добре пристосовані до певних умов середовища, мають низьку, але універсальну продуктивність; тварини витривалі, міцної будови тіла, але пізньоспілі.

•заводські або культурні породи. Це результат величезної людської праці. Під впливом тривалого цілеспрямованого відбору і підбору в цих породах створилася певна структура, тварини відрізняються підвищеною спадковістю ознак. Заводські породи мають високу продуктивність і скороспілість. До них відносяться більшість сучасних спеціалізованих порід великої рогатої худоби.

•перехідні породи займають проміжне становище між заводськими і аборигенними. Це ті породи, в утворенні яких значну роль уже відіграв штучний відбір, а також поліпшені умови годівлі й утримання. Для них характерна ще неоднорідність структури.

За напрямком продуктивності породи поділяють на такі групи:

•спеціалізовані, від яких одержують значну кількість одного виду продукції (молочні, м’ясні);

•комбіновані, яких використовують з метою виробництва як молока, так і м’яса.

•спортивні, які придатні для кориди.

В Україні розводять 11 порід молочного напряму продуктивності, 7 комбінованого і 13 м'ясного. Найчисленніші чорно-ряба та україн­ська чорно-ряба молочна (36,3 %), червона степова (34,5 %), україн­ська червоно-ряба молочна разом із симентальською (23,9 %), лебединська (3,6 %), інші породи (1,7 %).

Чорно-ряба порода у лісостеповій і поліській зонах України. Українська чорно-ряба молочна Лісостеп і Полісся України. Червона степова порода степ. Червона польська порода у Волинській, Тернопільській і Рів­ненській областях. Симентальська порода районована в Лісостеповій зоні. Лебединська порода Сумської та Харківської областей. Бура карпатська у Закарпатській області. Сіра українська порода збережена в племінних господарствах «Поліванівка» Дніп­ропетровської, «Асканія-Нова» Херсонської областей та ін. Порода пінцгау у Чернівецькій та Івано-Франківській областях.