1. Сучасний стан та перспектива скотарства України

Про стан галузі можна робити висновок за кількістю худоби та її якістю. Щодо чисельності, то поголів’я великої рогатої худоби збільшувалося, за винятком окремих історичних періодів (громадянська, Вітчизняна війни). Так, в 1916 р. в господарствах України нараховувалося всього 7,9 млн. голів, в 1950 р. – 11,1 млн., в 1990 р. – 24,6 млн., з них корів – 3,1; 4,8 і 8,4.

Якісне вдосконалення порід худоби тривалий час відбувалося методом чистопорідного розведення, а починаючи з 70-х років ХХ ст. для поліпшення вітчизняних порід застосовували світовий генофонд.

У кінці 70-х і на початку 80-х років ХХ ст., коли розроблялись інтенсивні технології тваринництва, вирішено було поліпшити місцеві породи худоби шляхом схрещування їх з англерською, червоною датською, швіцькою, голштинською. Місцева худоба була малопридатна до експлуатації її на промислових комплексах через низьку продуктивність і недостатню пристосованість корів до машинного доїння. У цей час в Україні побудували багато нових великих молочних комплексів, а також реконструювали частину існуючих ферм. Вони давали змогу впроваджувати сучасну прогресивну технологію виробництва молока і значно підвищити продуктивність праці тваринників. У зв’язку з переведенням скотарства на промислову основу виникла необхідність розробити принципово новий підхід до системи вирощування ремонтного молодняка в спеціалізованих господарствах. При цьому мають бути гарантовані міцне здоров’я і технологічність тварин з досить високою продуктивністю.

У 1990 році на душу населення було вироблено 84 кг м’яса в забійній вазі і 474 кг молока. Підвищення молочної продуктивності корів у 1980-1990 роках на 648 кг зумовлене імпортом в Україну значної частини високо молочних голштинів з США, Канади, Західної Європи, поліпшенням генетичного потенціалу корів існуючих порід та хорошою кормовою базою.

На початку 90-х років ХХ ст. гіперінфляційні процеси скорочення дотацій тваринництву, диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (зокрема на енергоносії) призвели до того, що виробництво молока стало збитковим. Почалося стрімке скорочення молочного стада, зниження надоїв через недостатнє забезпечення тварин кормами. Енергоємна і високо-затратна промислова технологія виробництва продуктів тваринництва стала неактуальною. У зв’язку з цим змінилась структура виробництва молока за окремими секторами

Збільшується виробництво молока приватним сектором на 8-16% щорічно. В суспільному секторі теж відбуваються певні структурні зміни: розукрупнення тваринницьких ферм, деяка стабілізація продуктивності худоби. Проте чисельність великої рогатої худоби продовжує зменшуватись і особливо це зумовлено критичним становищем у рослинництві. Недостатня кормова база та незадовільна годівля худоби є основною причиною кризового стану галузі скотарства. Не зважаючи на це, в Україні створені нові високопродуктивні спеціалізовані молочні та м’ясні породи, є ряд господарств, де від корови за рік одержують 6000-9000 кг молока і мають середньодобові прирости молодняка 1000-1500 г.

В Україні створюється галузь м’ясного скотарства, що дає змогу не тільки збільшити виробництво яловичини, а й регулювати її безперебійне постачання населенню протягом року. Частка тварин спеціалізованих м’ясних порід і типів становить лише 0,2% загальної кількості великої рогатої худоби.

Для забезпечення розвитку молочно – м’ясного скотарства слід, насамперед, стабілізувати ситуацію в галузі, тобто створити міцну кормову базу і забезпечити худобу повноцінною годівлею.

2. Стан та перспектива виробництва молока у Миколаївській області

інтернет

3. Стан та перспектива виробництва яловичини у Миколаївській області

інтернет

4. Основні напрямки і організація племінної роботи з ВРХ у Миколаївській області

Миколаїв – південь України → екстремальний клімат → бідна кормова база. Використання районованих порід (ЧС, А, УЧМ, УЧР, УЧР). Напрямок племінної роботи – пристосування до кормової бази і до спекотного клімату.

Основними елементами племінної роботи є: відбір, підбір, методи розведення, техніка відтворення, спрямоване вирощування молод­няку, зоотехнічний та племінний облік.

5. Основні фактори, що визначають ріст виробництва продукції скотарства, їх питома вага з врахуванням продуктивності

Наявність земельних ресурсів, самостійне кормовиробництво, високопродуктивна худоба, високий ступінь механізації, племінні центри, репродуктори.

6. Походження ВРХ, її зміна у процесі одомашнення

За даними вчених, виділяють такі світові центри одомашнення тварин: китайсько – малайський, індійський, південно – західно – азіатський, середземноморський, андійський, африканський.

Тур – безпосередній предок домашньої великої рогатої худоби, який був поширений у Північній Африці, Європі та Азії. Морфологічні особливості тура були пов’язані з адаптацією до навколишнього середовища, а саме здатністю пережовувати за допомогою зубного апарату листя дерев, кущів та соковиту трав’яну рослинність. Тур – крупна тварина (жива маса до 1200 кг, висота в холці – до 200 см), чорно-бурої масті. Сучасна велика рогата худоба походить від кількох різновидностей дикого тура, серед яких учені виділяють такі: європейський, азіатський і африканський. О.О. Браунер довів близьку подібність тура і сірої степової худоби не тільки за будовою черепа, а й за будовою скелета.

Згідно з зоологічною систематикою велику рогату худобу класифікують так: тип – хордових; підтип – хребетних; клас – ссавців; вид – велика рогата худоба; ряд –парнокопитних; підряд – жуйних; родина – порожнисто-рогих; рід – бикоподібні; підрід – власне дика рогата худоба.

У процесі одомашнювання найбільше змінилися ті фізіологічні і морфологічні ознаки, що пов’язані з продуктивністю. Причинами утворення доместикаційних ознак були:

•зміна умов існування (обмеження території, зміни кількості та якості кормів, режиму годівлі);

•природний відбір (послаблюється, але зберігає свою дію і особливо за ознаками плодючості, міцності конституції, стійкості до захворювань);

•несвідомий відбір, що проводиться людиною без певної мети, але залишають на плем’я тих тварин, що відповідають потребам (відбір на підвищення продуктивності).

Еволюція великої рогатої худоби спрямовувалася волею людини. Найбільш помітні еволюційні зміни відбулися у продуктивності тварин. Самка тура за лактацію давала 500 –700 кг молока, що забезпечувало потреби приплоду. У молочних стадах сучасних планових порід 10-15% поголів’я корів мають надій за рік 7000 кг молока і більше.

Названі доместикаційні зміни, що пов’язані з продуктивністю, супроводжувалися зміною будови тіла (екстер’єру) домашніх тварин. У корів молочного напряму добре розвинена молочна залоза (вим’я). Вона має широку основу прикріплення, рівномірно розвинені всі частки, простягається далеко вперед і назад. Грудна клітка добре розвинена, з косо поставленими і широко розставленими ребрами. Середня частина тулуба довга, широка, глибока, що сприяє розвитку і посиленій діяльності органів травлення.

Для тварин м’ясного напряму характерна скороспілість, що супроводжується раннім окостенінням хрящів. Унаслідок цього у них укорочені ноги, шия, тулуб, добре розвинена м’язова тканина.

Підвищення мінливості у свійських тварин – це результат спрямованого відбору в певних напрямах продуктивності, що позначилося на створенні великої кількості порід.

У процесі одомашнювання відбулися зміни в розвитку внутрішніх органів. Різко збільшився об’єм органів травлення, але зменшилася відносна маса серця і об’єм легень. Відбулися й інші зміни. Дикі тварини, особливо одного виду, як правило, мають однакову масть. У великої рогатої худоби спостерігається надзвичайна різноманітність мастей, але в цілому більш світлих відтінків порівняно з дикими родичами. Шкіра у домашніх тварин тонка, рухлива, менш міцна, ніж у диких предків. Зміна довжини хвоста за рахунок зменшення чи збільшення кількості хвостових хребців – досить часте явище. Відбулося також вкорочення черепа, тому голова у тварин більш легка і не масивна, роги короткі (або зовсім відсутні), на відміну від диких. Тож здебільшого доцільно розводити комолих тварин, тому часто ведуть селекцію за комолістю, використовуючи генетичні закономірності успадкування цієї ознаки. Спостерігаються і зміни скелета, у свійських тварин кістяк тонкий, ніжний і менш міцний порівняно з дикими їх родичами і предками.

Статева система у свійських тварин розвинута краще, ніж у диких, відсутня сезонність розмноження.

Певні зміни відбулися і в нервовій системі. Штучний відбір спокійних тварин протягом тисячоліть сприяв формуванню порід з високорозвиненою нервовою системою,з меншою агресивністю, більш флегматичних.