Тема 11 Інтерв 'ю. Призначення і види інтерв 'ю

Iнтерв’ю (з англ. — бесiда) — iнформацiйний жанр, який передає необхiдну iнформацiю у виглядi дiалогу — запитань і вiдповiдей. Водночас це не простий загпис розмови i не проста розповiдь спiвбесiдника. Iнтерв’ю - це жанр, у якому стикаються двi позиції: позицiя iнтерв’юєра (журналiста) полягас в його запитаннях, позицiя iнтерв'юйованого (спiврозмовника) — у його вiдповiдях. На вiдмiну вiд закордонного досвiду (наприклад, французьких журналiстiв), якi не вважають цей жанр нi дебатами, нi дискусiєю, а мiсiю журналiста вбачають тiльки в тому, щоб ставити запитання, у нас не тiльки допускаються, але й бажанi в iнтерв'ю елементи дискусiйностi. Адже в такому випадку схрещуються рiзнi думки журналiста i спiврозмовника - вiд того iнтерв’ю набувас бiльшоi експресивностi та динамічності. Думки, висловленi інтерв’юйованим i оприлюдненi, вважаються його iнтелектуальною власнiстю. Нерiдко вони виходять окремим виданням за його авторством. Але першопоштовхом до висловлення цих думок був журналiст i його запитання. Тому до певної мiри авторами iнтерв’ю можна вважати обох спiврозмовників. Тим бiльше, коли iнтерв’ю підготовлене за усною бесiдою i коли журналiст займас активну позицiю, схиляючи спiврозмовника до дискусії. Талант iнтерв’юєра полягас не тiльки в тому, що цiкаво передати чужi думки, але й у тому, щоб: а) зумiти обрати суспiльно значущу тему; б) знайти цікаву людину, яка зможе її нестандартно й оригiнально розкрити; в) глибоко вивчигпи проблему, про яку йтиметься в iнтерв ‘ю; г) зумiти розговорити iнтерв ‘юйованого. Часто тi, у кого журналiсти беруть iнтерв’ю, вимагають подати запитання заздалегідь у письмовiй формi. Тоді нема ради — треба погоджуватися. Але набагато краще, якщо вдасться умовити людину на невимушену бесiду “на диктофон” — тодi розмова буде жвавiша, мова не дистильована, а жива, з репліками, вигуками, iншими нюансами, що також свiдчить про характер особи та краще сприймається читачем. Якщо iнтерв’юйований не подає вiдповідi у письмовiй формi на письмовi запитання журналiста, а відповiдає “на диктофон”, то журналiст обов’язково має запитати, чи хотiв би ознайомитися з текстом iнтерв’ю до того, як воно буде подане до друку. Взагалi ж, особливо умовах українського законодавства і реального життя, завжди краще мати завiзований iнтерв’юйованим текст інтерв’ю. Iнтерв’ю може бути довільного розмiру: якщо людина i тема цiкавi — то i на полосу. У залежностi вiд постатi нтерв’юйованого (вiдомого полiтика, письменника тощо) допускаються журналiстськi ремарки, в яких вiн може подати портретнi риси спiврозмовника, його мiмiку та жестикуляцію, принагiдний спогад тощо. Але тiльки тодi коли це справдi цiкаво для широкого загалу.

Рiзновиди iнтерв’ю: — iнтерв’ю-монолог — задається одне запитання на злободенну суспiльно-значущу тему, щоб отримати розлогу вiдповiдь фахiвця; — iнтерв’ю-дiалог - бесiда у запитаннях журналiста i вiдповiдях особи; — iнтерв’ю-колективне - думки рiзних людей з (конкретного) приводу; — iнтерв’ю-замальовка — подається разом з дiалогом також i думка, враження, спостереження журналiста; - iнтерв’ю-нарис — це по сутi, поєднання двох жанрiв: iнтерв’ю i нарису, або точнiше - у нарис про людину вкраплюються дiалоги з нею. Застосовують також інтерв'ю в інтер-ситуаціях. Журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом в ресторані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, сполучивши прогулянку з бесідою. - Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тоді, коли журналіст має справу з криміногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналіст розповів про нього, але боїться, що записані матеріали можуть бути якимось чином використані проти нього. Ще частіше на таке інтерв'ю погоджуються політики. Точніше самі пропонують журналістові зустрітися без камер та диктофонів. Це їм потрібно для того, аби спровокувати ситуацію і залишитися „чистим”. Тож для журналіста дуже важливо вміти не попадатися на таку вудочку і вміти перевіряти факти . На думку В.Здоровеги, доцільніше поділяти інтерв'ю на різновиди за завданням, яке вони виконують за призначенням. З цього погляду всю сукупність творів цього жанру можна поділити на три групи: оперативно-інформаційні (оперативність, точність), цікаво-розважальні (незвичність, інтригуюче-розважальний початок), пізнавально-аналітичні (оригінальність, глибина і значимість суджень) . Журналістам під час виконання своєї роботи іноді доводиться ставити питання за найрізноманітніших та непередбачуваних обставин.. Однак частіше інтерв'ю проводять в завчасно визначених місцях і вже в традиційному, для всіх зрозумілому, форматі. Як правило, це визначається або самим ньюзмейкером (безпосереднім винуватцем або принаймні учасником події), або інформаційною службою, роль якої обмежується посередництвом між інформатором та журналістами.

—Інтерв’ю-анкета — масовий рiзновид iнтерв’ю, власне, анкетування, коли запитання друкуються в газетi або розсилаються багатьом людям, а проаналiзованi вiдповiдi оприлюднюються. Власне, це є рiзновидом соцiологчного вивчення громадської думки. У “Вечiрньому Кисвi” така форма широко практикувалася, принаймнi раз на рiк проводилася так звана “заочна лiтучка”, коли в газетi друкувалася розлога анкета щодо тематики й напрямiв газети, роботи журналiстiв, а також зауваження та побажання читачiв тощо. Листiв надходило багато, вони аналiзувались i блоками друкувалися в газетi.Звичайно ж, були для редакцiї добрим орiєнтиром та пiдмогою.