6. Способи підключення до Інтернету

Організації, що надають можливість підключення до свого вузла й IP-адресу, називаються постачальниками інтернет-послуг (вико­ристовується також термін сервіс-провайдер або просто провайдер). Вони виконують подібну послугу на договірній основі.

При укладанні договору із провайдером можна вибирати різні та­рифні плани. Є тарифні плани з оплатою часу з'єднання та з оплатою трафіку, тобто плата здійснюється за мегабайти отриманої або пере­даної інформації. Бувають комбіновані тарифні плани, коли плата стягується і за час, і за трафік за відповідними тарифами, а також тарифні плани з фіксованою оплатою, наприклад, за один місяць.

Провайдери прокладають і підтримують у справному стані кана­ли передачі інформації, мають спеціальні сервери для забезпечення підключень користувачів, здійснюють облік часу підключення, на­дають додаткові послуги, наприклад, електронну пошту.

Вибір способу підключення до Інтернету залежить не тільки від технічних можливостей користувача, але й від технічних можливо­стей провайдера. Тут ідеться не про підключення до Інтернету як до чогось віртуального, а конкретно про підключення до провайдера, до його устаткування.

Способів підключення до устаткування провайдера досить бага­то. Це підключення по комутованій телефонній лінії, виділеній лі­нії, через цифровий телефонний зв'язок, по мережі кабельного теле­бачення, супутникових каналах та радіоканалу. Розглянемо їх де­тальніше.

1. Через телефонну лінію. Найбільш доступним і часто викорис­товуваним способом підключення до Інтернету є підключення по звичайній комутованій телефонній лінії (dial-up).

Для телефонних ліній зв'язку характерна низька пропускна здатність. Залежно від того, яке обладнання використане на стан­ціях АТС по шляху проходження сигналу, розрізняють аналогові й цифрові телефонні лінії.

Така лінія є в кожному будинку й офісі, а для підключення по ній комп'ютера до Інтернету потрібний модем — спеціальний пристрій, який з'єднує комп'ютер з телефонною лінією та здійснює перетво­рення аналогового сигналу в дискретний (модуляція), і навпаки (де­модуляція), що дає змогу комп'ютеру передавати дані по телефонній лінії. Розрізняють модеми внутрішні та зовнішні.

Внутрішній модем — це електронна плата, що розміщується усе­редині системного блоку в одному з роз'ємів розширення системної плати. Він дешевший, ніж зовнішній, однак поступається за швид­кістю передачі інформації й зручностями у роботі.

Зовнішній модем — окремий пристрій, що підключається до комп'ютера. Має більшу вартість, ніж внутрішній, швидше передає інформацію й надає більше зручностей.

Модем підключається (або вбудовується) до комп'ютера, а до ньо­го, у свою чергу, підключається комутована лінія телефонного зв'яз­ку. У потрібний користувачеві час модем набирає номер провайдера і з'єднується з Інтернетом. Саме тому лінію називають комутованою, оскільки з'єднання можна встановлювати й розривати, а також роз­мовляти по звичайному телефону, використовуючи цю саму лінію.

DSL (англ. Digital Subscriber Line — цифрова абонентська лі­нія) — сімейство цифрових абонентських ліній, призначених для ор­ганізації доступу по аналоговій телефонній мережі за допомогою ка­бельного модема.

xDSL — сімейство технологій, що дають змогу значно розшири­ти пропускну здатність абонентської лінії місцевої телефонної мере­жі на основі сучасних досягнень мікроелектроніки й методів цифро­вої обробки сигналу.

В абревіатурі xDSL символ "х" використовується для позначен­ня першого символу в назві конкретної технології. Технології xDSL дозволяють передавати дані зі швидкостями, що значно перевищу­ють швидкості, доступні найкращим аналоговим і цифровим моде­мам. DSL-модеми використовуються для організації виділених лі­ній за допомогою звичайної телефонної мережі. Відрізняються від модемів комутованих кодуванням сигналів. Як правило, дають змо­гу одночасно з обміном даними використовувати телефонну лінію у звичайному порядку.

Ці технології підтримують передачу голосу, високошвидкісну передачу даних і відеосигналів, створюючи при цьому значні пере­ваги як для абонентів, так і для провайдерів. Вони не заважають ро­боті різної апаратури абонента: телефону, факсу тощо і забезпечують постійне підключення.

До основних типів xDSL належать ADSL, HDSL, IDSL, MSDSL, PDSL, RADSL, SDSL, SHDSL, UADSL, VDSL. Відмінність полягає в методах модуляції, які застосовуються для кодування даних.

ISDN (Integrated Services Digital Network — цифрова мережа з інтеграцією служб) забезпечує комутований доступ по цифровій те­лефонній мережі. Головна особливість використання — це висока швидкість передачі інформації, порівняно з Dial-Up-доступом; дає змогу поєднати послуги телефонного зв'язку й обміну даними.

2. Іншим способом підключення є підключення по виділених лініях. Сама назва "виділена лінія" говорить про те, що по цій лінії здійснюється тільки підключення до Інтернету, і це її основне (часто єдине) призначення. При цьому способі підключення комп'ютер користувача з'єднаний із сервером провайдера за допомогою кабеля (витої пари), і це з'єднання постійне. Такий спосіб найбільше підходить для організацій, адже надає можливості колективного доступу до Інтернету всім комп'ютерам локальної мережі через одну виділену лінію. Швидкість обміну інформацією набагато вища, ніж за допомогою комутованої телефонної лінії, однак і вартість більша.

Виділена лінія обов'язково необхідна в тому випадку, якщо ко­ристувач має власний сервер, що надає певну інформацію або послу­ги в мережі Інтернет. Такий сервер має бути постійно (цілодобово) підключений до мережі Інтернет.

3. Супутниковий доступ в Інтернет або супутниковий Інтернет — спосіб забезпечення доступу до мережі Інтернет шляхом використання технологій супутникового зв'язку. Обмін даними комп'ютера користувача із супутником двосторонній. Запити від корис­тувача передаються на сервер супутникового оператора через будь-яке доступне наземне підключення, а сервер передає дані користува­чеві з супутника.

4. Доступ в Інтернет з використанням каналів кабельної телевізійної мережі (кабельний Інтернет). Тут використовуються мережі кабельного телебачення й кабельні модеми, через які відбувається обмін інформацією з провайдером. Незважаючи на те, що модем при роботі використовує телевізійний кабель, їхнє спільне співіснування не впливає на можливість і якість приймання телепередач.

Є два способи підключення:

1. кабельний модем встановлюється окремо в кожній квартирі;

2. кабельний модем встановлюється в будинку, де живе кілька користувачів послуг Інтернетом. Потім проводиться звичайна локальна мережа і встановлюється загальне на всіх обладнання Ethernet.

5. Бездротові технології — підклас інформаційних технологій, які служать для передачі інформації на відстань між двома й більше точками, не потребує зв'язку дротами. Для передачі інформації може використовуватися інфрачервоне випромінювання, радіохвилі, оптичне або лазерне випромінювання.

Нині діє низка бездротових технологій, часто відомих користува­чам за їх маркетинговими назвами, таких як Wi-Fi, Wimax, Bluetooth. Кожна технологія має певні характеристики, які визна­чають її сферу застосування.

Є різні підходи до класифікації бездротових технологій. Залежно від дальності дії можна виділити:

• персональні бездротові мережі (WPAN — Wireless Personal Area Networks). Приклади технологій — Bluetooth;

• бездротові локальні мережі (WLAN — Wireless Local Area Networks). Приклади технологій — Wi-Fi;

• бездротові мережі масштабу міста (WMAN — Wireless Metropolitan Area Networks). Приклади технологій — Wimax.

Wi-Fi (Wireless Fidelity — точна передача даних без дротів) — загальновживана назва для стандарту бездротового зв'язку передачі даних, який об'єднує декілька протоколів і ґрунтується на сімействі стандартів IEEE 802.11.

Основою бездротової мережі Wi-Fi є так звана точка доступу (Access Point), яка підключається до певної наземної мережевої ін­фраструктури (каналів інтернет-провайдера) та забезпечує передачу радіосигналу. Точка доступу складається із приймача, передавача, інтерфейсу для підключення до дротової мережі та програмного за­безпечення для обробки даних. Навколо неї формується територія радіусом 50-100 метрів (її називають хот-спотом або зоною Wi-Fi), в якій можна користуватися бездротовою мережею.

Щоб підключитися до точки доступу та відчути всі переваги бездротової мережі, власнику ноутбука або мобільного пристрою із Wi-Fi-адаптером потрібно потрапити в радіус її дії. Всі дії з визначення пристрою і налаштування мережі більшість операційних систем комп'ютерів та мобільних пристроїв проводять автоматично. Якщо користувач одночасно потрапляє в декілька Wi-Fi-зон, то підключення здійснюється до точки доступу, що забезпечує найсильніший сигнал.

Бездротові точки доступу застосовуються в межах квартири або в громадських місцях великих міст (кав'ярнях чи ресторанах).

Wimax (Worldwide Interoperability for Microwave Access) — телекомунікаційна технологія, розроблена з метою надання універсаль­ного бездротового зв'язку на великих відстанях для широкого спек­тра пристроїв: від робочих станцій і портативних комп'ютерів до мобільних телефонів. Заснована на стандарті IEEE 802.16, який ще називають Wireless MAN. Wimax підходить для вирішення таких завдань: з'єднання точок доступу Wi-Fi одна з одною й іншими сег­ментами Інтернету; забезпечення бездротового широкополосного доступу як альтернативи виділеним лініям і xDSL із набагато біль­шою пропускною здатністю й покриттям, ніж у Wi-Fi-мережах; на­дання високошвидкісних сервісів передачі даних і телекомунікацій­них послуг; створення точок доступу, не прив'язаних до географічного положення.

RadioEthernet — технологія широкополосного доступу до Інтер­нету, забезпечує швидкість передачі даних від 1 до 11 Мбіт/с, що ді­литься між всіма активними користувачами. Для роботи Radio Ethernet-каналу необхідна пряма видимість між антенами абонент­ських точок. Радіус дії становить майже 30 км.

MMDS (Multichannel Multipoint Distribution System) — системи, що здатні обслуговувати територію в радіусі 50—60 км. При цьому пряма видимість передавача оператора не обов'язкова. Середня га­рантована швидкість передачі даних 500 Кбіт/с — 1 Мбіт/с, але можна забезпечити до 56 Мбіт/с на один канал.

LMDS (Local Multipoint Distribution System) — це стандарт стіль­никових мереж бездротової передачі інформації для фіксованих або­нентів. Система формується за стільниковим принципом, одна базо­ва станція дає змогу охопити район радіусом до 10 км і підключити кілька тисяч абонентів. Самі бездротові мережі об'єднуються одна з одною високошвидкісними наземними каналами зв'язку або радіо­каналами (RadioEthernet). Швидкість передачі даних становить до 45 Мбіт/с.

Мобільний GPRS-Internet. Для користування послугою "Мобіль­ний Інтернет" за допомогою технології GPRS потрібно мати телефон із вбудованим GPRS-модемом і комп'ютер. Ця технологія забезпечує швидкість передачі даних до 114 Кбіт/с. При використанні техноло­гії GPRS тарифікується не час з'єднання з Інтернетом, а сумарний обсяг переданої й отриманої інформації. Можна переглядати HTML-сторінки, перекачувати файли, працювати з електронною поштою тощо.

Мобільний CDMA-Internet. Мережа стандарту CDMA — це ста­ціонарний і мобільний зв'язки, а також швидкісний мобільний Ін­тернет. Для користування послугою "Мобільний Інтернет" за допо­могою технології CDMA необхідно мати телефон із вбудованим CDMA-модемом або CDMA-модем і комп'ютер. Швидкість передачі даних варіюється від 153 Кбіт/с до 3,1 Мбіт/с залежно від конкрет­ної технології.

6. На сьогодні для доступу в Інтернет розвиваються і використо­вуються технології Home PNA (HPNA) і PLC. Доступ в Інтернет здійснюється по виділених лініях і через побутову електричну мере­жу напругою 220 вольт відповідно. Як правило, доступ до Інтернету по виділених лініях Home PNA й PLC комбінується з такими метода­ми доступу, як DSL, Wi-Fi та ін.

Технологія Home PNA застосовується в основному для організа­ції домашньої мережі за допомогою мережевих адаптерів. Підклю­чення до глобальної мережі можна здійснити за допомогою роутера через мережі загального доступу. Крім того, технологія HPNA при­значена для організації колективного доступу в Інтернет (напри­клад, для підключення житлового будинку або під'їзду будинку до Інтернету по діючій телефонній проводці). Телефонну лінію при цьо­му можна використовувати для ведення переговорів.

Технологія PLC (Power Line Communication) — відносно нова те­лекомунікаційна технологія, що дозволяє здійснювати інформацій­ний обмін даних по високовольтних лініях електропередач без до­даткових ліній зв'язку. Це так званий Інтернет з розетки, який ґрунтується на використанні внутрішньобудинкових і внутрішньо-квартирних електромереж для високошвидкісного інформаційного обміну. Комп'ютер підключається до електричної мережі й виходить в Інтернет через одну й ту саму розетку. Для підключення до домаш­ньої мережі не потрібно жодних додаткових кабелів. До домашньої мережі можна підключити різне обладнання: комп'ютери, телефо­ни, охоронну сигналізацію, холодильники та ін.

У цій технології, заснованій на частотному розподілі сигналу, високошвидкісний потік даних розбивається на декілька низькошвидкісних, кожен з яких передається на окремій частоті з наступним їхнім об'єднанням в один сигнал. При цьому PLC-пристрої можуть "бачити" і декодувати інформацію, хоча звичайні електричні при­строї — лампи розжарювання, двигуни й інші пристрої — навіть "не здогадуються" про присутність сигналів мережевого трафіку й пра­цюють у звичайному режимі.