2. Короткі відомості з історії Інтернету

Перші експерименти з передачі й прийняття інформації за допо­могою комп'ютерів почалися ще в 50-х роках XX ст. і мали лабора­торний характер. У США рішення про створення першої глобальної мережі національного масштабу було прийнято в 1958 р. Воно стало реакцією на запуск у СРСР першого штучного супутника Землі, що з боку США було сприйнято, за твердженням деяких джерел, як спро­ба атаки. Внаслідок цього військові США в 1958 р. прийняли рішен­ня створити систему раннього оповіщення про запуски ракет (систе­ма NORAD — North American Aerospace Defense Command). Оскіль­ки спостережні пункти були розташовані по всій країні, необхідна була мережа, здатна швидко передавати інформацію.

Станції системи NORAD простягнулися через північ Канади від Аляски до Гренландії, а підземний командний центр розташувався поблизу міста Колорадо-Спрінгс у надрах гори Шаєнн. Центр керу­вання був уведений у дію в 1964 р. і з цього часу можна говорити про роботу першої глобальної комп'ютерної мережі, хоча й відомчої. Із середини 60-х років до неї почали підключатися авіаційні, метеоро­логічні та інші військові й цивільні служби.

Керувала роботою мережі спеціальна організація — DARPA (Defense Advanced Research Project Agency — агентство з перспек­тивних розробок міністерства оборони США) під керівництвом Дж. Ліклайдера. Основним недоліком мережі була недостатня ста­більність, пов'язана з тим, що при виході з ладу якого-небудь із вуз­лів повністю виходив з ладу весь сектор, що перебував за ним, а при виході з ладу центру керування — вся мережа.

У процесі розв'язання цієї проблеми головними напрямами до­сліджень стали пошук нових протоколів обслуговування мережі й нових принципів мережевої архітектури. Участь у випробуваннях брали найбільші університетські й наукові центри США, між якими були прокладені лінії комп'ютерного зв'язку. Перша позавідомча національна комп'ютерна мережа одержала назву ARPANet. її впро­вадження відбулося в 1969 р.

Паралельно з ARPANet розвивалися й інші комп'ютерні мережі. Проблема полягала в тому, що всі вони працювали по-різному, і для їх спільної роботи потрібно було виробити загальний мережевий протокол.

Основним оголошеним завданням ARPANet стала координація груп колективів, що працюють над єдиними науково-технічними проектами, а головним призначенням був обмін електронною по­штою й файлами з науковою та проектно-конструкторською доку­ментацією. Водночас не припинялися роботи над головним завдан­ням — розробкою нових мережевих протоколів, здатних забезпечи­ти живучість глобальної мережі.

Поки глобальне розширення ARPANet відбувалося за рахунок механічного підключення нових і нових апаратних засобів (вузлів і мереж), до Інтернету в сучасному розумінні цього слова було ще дуже далеко.

У 1973 p. почалася робота над проектом Internetting Project (Про­ект об'єднання мереж). Керівник цього проекту Роберт Кан висло­вив ідею відкритої мережевої архітектури. Вона передбачала, що окремі мережі можуть проектуватися й розроблятися незалежно. У процесі виконання проекту був розроблений протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol), що задовольняє вимоги оточення з відкритою мережевою архітектурою. В основу своїх початкових міркувань Р. Кан поклав чотири принципи:

1. при підключенні до Інтернету мережа не має піддаватися вну­трішнім переробкам;

2. якщо пакет з інформацією не прибув у пункт призначення, джерело повинне незабаром повторно передати його;

3. для об'єднання мереж повинні використовуватися чорні ящи­ки (шлюзи й маршрутизатори), які мають лишатися простими;

4. не повинно існувати загальної системи керування глобальною мережею.

Другою датою народження Інтернету прийнято вважати 1983 p., коли відбулися революційні зміни в ПЗ комп'ютерного зв'язку і був здійснений одночасний перехід усіх комп'ютерів у складі ARPANet на протокол TCP/IP. Вирішивши це завдання, управління DARPA припинило свою участь у проекті й передало керування мережею на­ціональному науковому фонду (NSF), який у США відіграє роль Ака­демії наук. Так, у 1983 р. утворилася глобальна мережа NSFNET. У середині 80-х років до неї почали активно підключатися академічні й наукові мережі інших країн, наприклад, академічна мережа Вели­кої Британії JANET (Joint Academic Network).

Розвиток мережі після впровадження протоколу TCP/IP значно прискорився. NSF уже не встигав відстежувати діяльність кожного вузла, а з підключенням іноземних секторів його роль стала симво­лічною.

У другій половині 80-х років відбувся розподіл всесвітньої мере­жі на домени за принципом приналежності. Домен gov фінансувався на засоби уряду, домен sci — на засоби наукових кіл, домен edu — на засоби системи освіти, а домен com (комерційний) не фінансувався ніким, тобто його вузли мали розвиватися за рахунок власних ресур­сів. Національні мережі інших держав почали розглядатися як окре­мі домени, наприклад uk — домен Великої Британії.

Коли у другій половині 80-х років склалася й запрацювала систе­ма доменних імен (DNS — Domain Name System), національний науковий фонд США втратив контроль над розвитком мережі. Тоді й з'явилося поняття Інтернету як децентралізованої ієрархічної струк­тури, яка саморозвивається.

На сьогодні Інтернет об'єднує велику кількість різних мереж, комп'ютерів, користувачів усіх континентів і їх кількість щороку збільшується.