3. Руховий аналізатор.
Пропріорецептори, або пропріоцептори (від лат. proprius — власний + рецептор), — це механорецептори опорно-рухової системи організму, які надсилають до ЦНС інформацію про скорочення чи розтягання м'язів, а також про положення різних частин тіла одна відносно одної.
Пропріоцептивні відчуття. У стані притомності людина відчуває положення своїх кінцівок одна відносно одної. Вона знає, як рухаються її суглоби (пасивно чи активно). Це пропріоцептивні відчуття. Одне з них — відчуття положення, коли без допомоги зору можна легко визначити положення своїх кінцівок та орієнтацію їхніх частин одна відносно одної.
Пропріорецепція забезпечує також відчуття руху, коли усвідомлюється напрямок і швидкість переміщення суглоба (пасивне чи активне).
Нарешті, пропріорецепція зумовлює відчуття сили, потрібної для руху чи підтримання суглоба у певному стані. Це відчуття дещо ілюзорне, хоча й відрізняється значною точністю і відтворюваністю: розрізняльна здатність краща у випадках зростання сили від малої до великої, ніж у зворотному порядку. У рецепції відчуття сили основну роль відіграють нервово-м'язові, меншу — нервово-сухожилкові веретена. Чутливі нервові закінчення м’язових веретен збуджуються при розтягненні м’язів.
Сухожилкові та інші рецептори рухового аналізатора збуджуються при рухах у суглобах, скороченням м’язів. Таким .чином, аферентні імпульси від рецепторів рухового аналізатора надходять у центральну нервову систему постійно при будь-якому положенні м'язів. Ця імпульсація є відповіддю м'язів на вплив мотонейронів, тому рецептори м'язової системи назвали пропріорецепторами (власними рецепторами) рухового апарату.
Збудження, що виникає в рецепторах на аферентних волокнах, передається в перший нейрон, розташований у спинному ганглії, і далі на другий нейрон, що міститься в довгастому мозку, і на третій - у згір'ї. Вищий відділ рухового аналізатора знаходиться в передній центральній звивині кори великого мозку.
4. Фізіологія чутливості шкіри
Аналізатор шкірного чуття є контактним аналізатором. Він здійснює сприйняття, аналіз і синтез зовнішніх подразнень шкіри.
В рецепторній функції шкіри виділяють три основні модальності (три види чуття) – механорецепцію, терморецепцію і ноціцепцію. Механорецепцію (сприйняття механічних подразнень, що діють на шкіру) включає такі якості відчуття, як відчуття дотику, тиску, вібрації. Шкірна терморецепція, або температурна чутливість має дві якості – відчуття холоду і відчуття тепла.
Різні види чутливості обумовлюються характером впливу подразників, структурно-функціональними особливостями рецепторів шкіри, особливостями відповідних аферентних нервових волокон і аналізаторних центрів. Вважається, що вільні нервові закінчення є рецепторами болю, тільця Руфіні – тепловими рецепторами, колби Краузе – холодовими рецепторами, тільця Пачіні – рецепторами тиску, тільця Мейснера і нервові закінчення у фолікулах - рецепторами дотику.
5. Фізіологія нюху і смаку
Нюховий рецептор — нейрон, який має два відростки: дендрит з війками і аксон (нюхове нервове волокно). Скупчення нюхових рецепторних клітин утворюють ділянки нюхового епітелію, розміщені у людини в нюховій слизовій оболонці верхнього носового ходу і задньоверхньому відділі перегородки носа. Нюховий епітелій розміщений між підтримувальними і базальними епітеліоцитами.
Механізми нюхової рецепції. Речовини, що переносяться вдихуваним повітрям до носової порожнини або потрапляють туди через носову частину глотки з порожнини рота, поглинаються слизом і вступають у контакт з мембраною війок нюхових рецепторів, де розміщені рецепторні білкові молекули. Це спричинює відкриття іонних каналів і виникнення іонного струму. РП електротонічно поширюється від війок через дендрит до тіла клітини, де й виникає ПД, що прямує через аксон — нюхове нервове волокно — до нюхової цибулини великого мозку. Кірковий відділ нюхового аналізатора знаходиться у борозні та закрутці морського коника.
Нюхові відчуття. Людина здатна розрізняти кілька тисяч різних речовин за запахом. Звичайно виділяють такі класи запахів: квітковий (троянда), ефірний (груша), мускусний (мускус), камфорний (евкаліпт), гнильний (зіпсовані яйця), ядучий (оцет).
Смакові рецептори. локалізовані на кінчику, бокових поверхнях і корені язика, на задній частині глотки і поверхні піднебіння. Вони мають складну будову і реагують вибірково на солодке (кінчик язика), кисле (краї язика), гірке (корінь язика), солоне (кінчик і краї язика). Смакові сенсорні клітини є вторинночутливими рецепторами, на відміну від нюхових рецепторів, вони є епітеліальними клітинами, дуже швидко замінюються новими (період їхнього життя близько 10 діб). Нові клітини зв'язуються з тими самими аферентними волокнами, тобто функціональна спеціалізація волокон при цьому не змінюється. У смаковій чашечці апікальні частини смакових епітеліоцитів утворюють мікроворсинки, які контактують з навколишнім середовищем за допомогою пори. Подразнювальні молекули різних речовин досягають смакових рецепторів, дифундуючи крізь цю пору.
Механізми смакової рецепції. Смакові сенсорні епітеліоцити подразнюються молекулами смакової речовини, лише розчиненими у слині. У відповідь на подразнення вони генерують РП, який за допомогою медіатору, виділюваного ними, викликає утворення у обплітаючому нервовому волокні ГП, а потім і ПД. ПД через аферентні шляхи прямують до центральної нервової системи.
Кірковий кінець смакового аналізатора розташований в області закрутки морського коника. Нюховий і смаковий аналізатори швидко адаптуються до дії подразників.