Розкриття принципів нової поетичної свідомості в сонеті а. Рембо «Голосівки».

Одні вважають, що в сонеті "Голосівки" ("Голосні") Рембо розвиває думку Ш. Бодлера про "відповідності" між звуками, кольорами, запахами та іншими почуттями людини. Інші вважають, що в основі вірша - дитячі спогади поета про барвистий буквар, за яким він учився читати.

Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли все поєднується в одне ціле - звуки і кольори, душевний стан і природа, земне і божественне.

Сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки дають поштовх його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і від напруженого духовного життя.

Асоціації ліричного героя, на перший погляд, розрізнені, але вони пов'язані між собою відносинами контрасту: А – чорний - бруд, тлін, низинні основи буття, Е - білий - чистота, висота, І - червоний - агресія, сила, пристрасть, У - зелений - спокій, розважність, мудрість, О – синій - Бог, абсолют, небо, космос. Попри спонтанність побудови асоціативних рядів образів, простежуємо струнку підсвідомо організовану систему узгоджуваних протиставлень. Слово "підсвідомо" знову вживаємо дещо умовно — слід згадати слова Рембо про те, що він "винайшов колір голосних".«Цей сонет - наполовину жарт, але водночас - стрімке падіння в безодню несвідомого.. .Це - абстрактна поезія, мистецтво символів, які не потребують для розшифровки допомоги розсудка, інстинкт, чародійство…» казав Стефан Цвейг про «Голосівки»

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О, - про вас я нині б розповів:

А - чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е - шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І - пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп'яніле каяття або нестримний гнів;

У - жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій –

Печать присвячених алхімії ночей;

О - неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

«Двійники» Родіона Раскольнікова у романі ф. Достоєвського «Злочин і кара».

І. Двоїстість - характерний прийом зображення у Достоєвського. (Двоїстість реалізується, по-перше, через роздвоєність свідомості героя. У ньому ніби живе двоє: один за інстинктом прагне допомагати, рятувати принижених і потерпаючих людей, а другий, розсудливий, цинічно аналізує вчинки першого й піддає їх критиці. По-друге, в романі ціла низка героїв, які так чи інакше інтерпретують обидві названі сторони особистості Раскольникова. їх умовно називають "двійниками" й "антиподами" головного героя.)

ІІ. "Двійники" Раскольникова. ("Двійниками" є Лужин, Свидригайлов і Лебезятников. Вони відображають окремі сторони, прояви його "теорії", темного боку його особистості.)

Лужин. (Лужин, на відміну від Раскольникова, не піде вбивати, але не через високі моральні якості, а через те, що звик усе робити чиїмись руками, зберігаючи бездоганний моральний вигляд і респектабельність. За його "економічною" теорією, можна піти на будь-що заради власної вигоди, зиску. Не випадково Раскольников одразу відчув: якщо довести до логічного кінця міркування Лужина, то вийде, що людей і вбивати можна. Отже, виходить, цей Лужин живе за його теорією про виняткову особистість, Наполеона, якому все дозволено.)

Свидригайлов. (Свидригайлов, почувши сповідь Раскольникова перед Сонею, зазначив, що вони з Родіоном "одного поля ягоди". Але, на відміну від Раскольникова, Свидригайлов не мучився питанням про те, чи справді так влаштований світ нерівності. Він жив за теорією про вседозволеність для тих, хто має гроші і владу. І тільки рішуче "ні" Дуні та її постріл змусили побачити: не все можна купити. Більше того: те, що продається, автоматично стає несправжнім. Так перед ним розкрилася прірва, до якої давно впало його життя, може, тому він і вчинив самогубство.)

ІІІ. "Антиподи" Раскольникова. (До "антиподів" відносять Разуміхіна, Порфирія Петровича та Соню. Усі ці образи відображають різні сторони світлого в головному герої.)

Разуміхін. (Разуміхін - друг Раскольникова, який цінував у ньому доброту, працелюбність, талант. Це свого роду можливий шлях розвитку й життя головного героя. Не випадково саме його обирає Дуня, сестра Раскольникова, собі до пари.)

Порфирій Петрович. (Порфирій Петрович - слідчий, який веде справу про вбивство Альони Іванівни, - людина розумна, як і сам Раскольников. Не випадково їхні роздуми збігаються, вони мають однакову логіку. Але Порфирій Петрович оцінює факти з точки зору закону, яким керується в житті. Це можлива кар'єра самого Раскольникова, якби він обрав шлях Порфирія Петровича.)

Соня. (Соня - не просто по-іншому повторює злочин Раскольникова. її злочин проти моралі - це і злочин проти себе, своєї душі. От тільки, на відміну від Раскольникова, вона це точно знає і благає Бога простити їй, бо вона це робить не заради себе, а для порятунку близьких. Соня - це втілення християнської моралі, яка має керувати життям людини за будь-яких обставин. Тільки тоді людина не схибить, не піддасться на викладки "лукавого розуму людського". Саме Соня рятує Раскольникова великою силою християнської любові.)

ІV. Значення "двійників" і "антиподів". ("Двійники" й "антиподи" в романі відображають протиріччя характеру головного героя і в той самий час змальовують детально основні його риси, подаючи перспективи розвитку його ідеології та моралі.)