Правда Соні Мармеладової проти «правди» Родіона Раскольнікова (за романом ф. Достоєвського «Злочин і кара».

Ідея Раскольнікова у романі перевіряється шляхом порівняння з позиціями інших героїв, з якими вона вступає у полілог. Герой може піти шляхом Добра. Туди його кличе Соня Мармеладова, чия самопожертва є цілковитим запереченням поглядів і способу життя Родіона. Своє призначення вона бачить у тому, об служити ближнім: Катерині Іванівні і її діткам.

Дівчина походить з родини, яка символізує всю сукупність людського страждання і лиха. Особливо запам’ятовується батько Мармеладов - один із найсильніших у всій літературі образ невдах, аутсайдерів, нездатних себе захистити. Жалюгідний алкоголік, здеградована особа, він на власному прикладі доводить істину, що людська природа настільки ница, що може звикнути до всього, до будь-яких принижень, до самознищення. Проте у характері Мармеладова є суто євангельська глибина. Він типовий убогий духом, про якого говорив Христос, бо щиро розкаюється, просить пробачення у Бога, і тому заслуговує на спасіння.

Поневіряння і приниження батька та його родини навчили Соню симпатизувати всім, навіть тим, які давно втратили повагу до себе. Тому в неї немає і не може бути ані зверхнього ставлення до людей, ані амбітності, ані надмірного зосередження на власній особі, які так часто визначають вчинки Раскольнікова. Красномовною є його реакція на сім*ю Мармеладових. Він охоче допомагає їм, бо має генетично чутливе серце, але тим часом вважає, що їхня історія - лише зайве підтвердження правильності його висновків щодо безсилля добра і безглуздості страждання. Для Соні, навпаки, це великий моральний урок, заклик до діяльної любові.

Родіон і Соня протиставляються як різні життєві програми. Це протиставлення підкреслює той факт, що обидва вони злочинці. Проте природа і мотиви їхніх злочинів різні. Родіон вдається до вбивства заради принципу, врешті-решт заради себе. Соня йде на панель, щоб заробити їжу для тих, хто не може себе прогодувати. Родіон діє яу кат, Соня є жертвою власного рішення стати повією. Він уперто намагається перемогти в собі сумління, яке вважає свідченням слабкості. Вона соромиться свого ремесла, щиро визнає його гріхом і відчуває з цього приводу каяття. Злочин, скоєний студентом призводить до його цілковитої ізоляції, відокремлення від людей.}' і вчина навпаки тягнеться до них і переконує Раскольнікова їх любити. У ньому, мінує індивідуалістичний раціоналізм, у ній - релігія серця. Отже «правда» Родіона, яка нічим іншим, як софістичним обґрунтуванням уседозволеності, наштовхується на правду Соні.

Сцена читання Євангелія про воскресіння Лазаря - ключова. В образі Раскольнікова вгадуються риси Лазаря, а його теорія ототожнюється з хворобою цього біблійного персонажа. Чотири дні, проведені Лазарем у труні, відповідають чотирьом дням, які прожив у лихоманці Раскольніков у своїй труні-кімнаті. До того ж в кінці книги ми спостерігаємо духовне воскресіння Раскольніка, якому посприяла Соня Мармеладова. Отже у цьому так би мовити поєдинку двох правд перемогла гуманістична правда

Соні.