ЛЕКЦІЯ 12

Тема: МАЗІ (UNGUENTA)  

План.

1. Мазі як лікарська форма . Класифікація мазей. 2. Мазева основа як активний носій лікарських речовин.      2.1. Класифікація мазевих основ.      2.2. Принцип підбору мазевої основи для приготування мазей.      2.3. Поверхнево – активні речовини, що застосовуються при приготуванні    емульсійних мазей. 3. Приготування  мазей різних типів (гомогенних, гетерогенних). 4. Вплив фармацевтичних факторів на терапевтичну активність мазей. 5  Контроль якості і зберігання мазей.

1. Мазі як лікарська форма. Класифікація мазей.

Мазі – м’які лікарські форми для зовнішнього застосування, які складаються із основи і лікарських речовин, рівномірно розподілених в ній. Вони представляють собою високов’язкі маси (рідини), які здатні утворювати на поверхні шкіри чи слизової оболонки рівномірну суцільну плівку. При кімнатній і пониженій температурі мазі внаслідок високої в’язкості зберігають об’єм і втрачають  його при підвищеній температурі, перетворюючись в густі рідини. За дисперсологічною класифікацією  мазі повинні бути віднесені до вільних всесторонньо дисперсних безформенних систем з пластичним або  пружнов’язким дисперсійним середовищем. Від типових рідин вони  відрізняються відсутністю помітної текучостіМазі – це одна із найдавніших лікарських форм, значення якої велике і в сучасній медицині. Область  застосування мазей є досить широка. Основну групу мазей складають типові лікувальні мазі, які застосовуються в дерматології для зовнішньої терапії різноманітних захворювань шкіри і її травми і пошкджень (опіки, обмороження), а також в отоларингології, офтальмології, гінекології, проктології. Залежно від застосування розрізняють мазі:

•        дерматологічні (Unguentum  dermatologica, seu Unguentum propria);

•        для носа (Unguentum nosales, seu Unguentum rinales);

•        очні (Unguentum ophthalmica, seu Oculenta);

•        вагінальні (Unguentum vaginales);

•        уретральні (Unguentum uretrales);

•        ректальні (Unguentum rectales).

Мазі застосовуються не лише для місцевого застосування, але і з метою забезпечення проникнення лікарських речовин в кров’яне русло чи  лімфатичні судини для дії на патологічні процеси, які протікають у внутрішніх органах. Загальна  дія на організм може появлятися і при всмоктувані лікарських речовин через слизові оболонки прямої кишки. Окрему групу становлять захисні мазі, які застосовують  як лікарські засоби індивідуального захисту шкіри рук, обличчя, слизових оболонок від дії кислот і лугів, органічних розчинників, різних подразників і алергенів. До цієї групи можна віднести мазі з інсектицидними  речовинами. До лікувальних мазей відносяться і деякі  косметичні мазі, які застосовуються для живлення і пом’якшення шкіри, лікування волосся, або, навпаки, для його видалення. 

Класифікація мазей.

          Залежно від ступеня дисперсності і характеру розподілу лікарських речовин у основі всі мазі поділяються на:

•     гомогенні (розчини, сплави, екстракційрні);

•     гетерогенні (суспензійні, емульсійні та комбіновані).

Мазі із вмістом нерозчинних речовин у основі більше 25% називаються пастами. До групи гомогенних мазей відносяться мазі, які утворені сплавленням основи і взаєморозчинних лікарських речовин; мазі, в яких лікарські речовини розчинні в мазеій основі. Гомогенні мазі характеризуються відсутністю міжфазної поверхні поділу між основою мазі і лікарськими речовинами. В склад мазей – суспензій входять лікарські речовини, нерозчинні у воді і жирах. У вигляді суспензій вводять також лікарські речовини, які розчинні у воді, але утворюють їдкі розчини і можуть  викликати подразнення шкіри і некротичні явища (резорцин, цинку сульфат, ртуті дихлорид). В суспензійному стані в мазі вводять також речовини, які потребують для свого розчинення значну кількість води (натрію тетраборат, кислота борна). Мазі – суспензії  можуть містити одну або декілька лікарських речовин, причому кожна з них має свою міжфазну границю розділення. За цією ознакою мазі – суспензії поділяють на дво- , трох- і багатофазні системи. Емульсійні мазі складаються з лікарськими речовинами, розчинними у воді або рідше в етанолі, гліцерині,  їх сумішах. Оскільки такі розчини не змішуються з жировими, одержані мазі представляють собою емульсії, в яких дисперсійним середовищем зазвичай є мазева основа. Дисперсійною фазою, окрім водних і інших розчинів лікарських речовин, може бути такожметалічна ртуть (ртутні мазі). Більшість мазей – емульсій містять емульгатори, в результаті чого вони стають достатньо високодисперсними і стійкими. аЛе зустрічаються мазі, які стійкі лише завдяки високій в’язкості дисперсійного середовища. В таких мазях дисперсна фаза складається із крупних крапель.