4. Торф і торфокомпости

Торф є цінним добривом, що містить усі потрібні для живлен­ня рослин речовини.

Торфи неоднакові і розрізняються за ботанічним складом, сту­пенем мінералізації та зональністю. Залежно від типів торфових боліт розрізняють верховий, низинний і перехідний торф. Хіміч­ний склад торфів різний (табл. 3).

Таблиця 3.

Хімічний склад різних видів торфу, % від маси абсолютно сухої речовини

Вид торфу	рН	Золь- ність	Азот		Фосфор (Р2О5)		Калій (К2О)	Каль­цій (СаО)	Маг - ній (МgO)
			за­галь­ний	білко-вий	за­галь­ний	роз­чин­ний
Очеретяно-осоковий	6,8	13,7	1,97	1,73	0,36	0,04	0,12	2,48	0,03
Осоковий з домішка­ми гіпсу
	4,0	13,8	2,42	1,69	0,27	0,02	—	0,9	0,07
Сфагновий	3,1	24,5	1,22	1,07	0,17	0,01	0,07	0,17	0,05

Азоту в торфах багато, але здебільшого він перебуває у формі органічних сполук, важкодоступній для рослин. Лише під впливом мікробіологічних процесів він переходить у легкодоступні форми.

Фосфору в торфах недостатня кількість, але трапляються віві- анітові торфовища з вмістом фосфору до 20 %. Такі торфовища після провітрювання можна використовувати як фосфорне добри­во. Взагалі свіжий торф треба провітрювати протягом 2—2,5 міс. для знешкодження різних оксидних сполук, які негативно вплива­ють на сільськогосподарські рослини.

Вміст калію і кальцію в торфах, за деякими винятками, не­значний.

Слабкорозкладений торф є добрим підстилковим матеріалом для тварин. Більш розкладений і мінералізований торф краще ви­користовувати для приготування компостів. Торф для підстилки має містити не більше ніж 45—50 % вологи, а для компостуван­ня — 55—60 %.

Торф на добрива найкраще заготовляти пошарово-поверхне­вим способом. Такий спосіб дає змогу якнайповніше механізува­ти цей процес, діставати торф доброї якості (дрібняк), а торфо­вища згодом використовувати під сільськогосподарські угіддя.

При заготівлі торфу пошарово-поверхневим способом відведену для цього ділянку зорюють і дискують. Якщо є болотна фреза в агрегаті з трактором, то можна одразу провести розпушування, що замінює оранку з дискуванням і забезпечує вихід дрібняку високої якості. Розпушений торф протягом 2—4 діб ворушать бо­ронами на глибину 2—3 см, підсушуючи до вмісту вологи 55—60%, після чого згортають у валки.

Для згортання у валки використовують бульдозери, скрепе­ри, скребки, валкоутворювачі. При вивезенні заготовленого дріб­няку слід використовувати тракторні лопати і тракторні наван­тажувачі.

Найкращий час для заготівлі торфу пощарово-поверхневим способом — з травня по вересень. З 1 га торфу за два-три цикли можна заготовити 900—1500 т дрібняку.

Торфові компости. Добре мінералізований торф можна вико­ристати як добриво, проте ефективність його дуже низька. Щоб перевести важкодоступні поживні речовини в легкозасвоювані рослинами форми, торф треба прокомпостувати з добривами, ба­гатими на мікрофлору: гноєм, фекаліями, гноївкою, сечею тощо. Залежно від ступеня розкладання торфу і навколишньої темпера­тури процес компостування може тривати від 3 до 6 міс.

Оптимальні умови для компостування створюються в літній час при вологості компосту 60—70 %. Сухий компост з вологістю 40—50 % може погіршувати водний режим грунту і рослин.

Торфогнойові компости готують так. На полі, яке удобрюва­тимуть, розкладають торф, .підсушений до 40 % вологості, шаром 20—30 см завтовшки. Зверху вміщують майже такий самий шар гною, потім знову шар торфу і так доти, поки загальна товщина шару досягне 1,5—2 м; закінчують укладання шаром торф. Гній можна також укладати окремими осередками по 200—300 кг на купу торфу.

Взимку на одну частину гною беруть одну частину торфу, а влітку торфу можна брати до 3—4 частин на 1 частину гною. До кислих торфів добавляють 2—5 % вапна або мергелю.

П. А. Власюк запропонував готувати збагачені компости, до яких крім фосфоритного борошна або суперфосфату добавляють буре вугілля або його відходи в кількості 40—50 кг на кожну тонну компостів (завдяки адсорбційним властивостям вугілля зменшуються втрати поживних речовии і посилюється активність мікрофлори).

Для приготування торфосечових компостів використовують усі торфи, крім карбонатних (багатих на вапно). Шар торфу 3—4 м завширшки і 30—40 см завтовшки заливають сечею з розрахун­ку 0,5—1 т на 1 т торфу, відразу ж кладуть другий шар торфу і знову заливають сечею. Так повторюють доти, поки висота бурту досягне 1 —1,5 м. Потім бурт вкривають шаром торфу 20—30 см завтовшки.

Сечу можна також вливати у торф'яний штабель із заглиблен­ням у формі корита, яке після просочування сечі вглиб засипають торфом.

Для приготування торфофекальних компостів торф, підсушений до вмісту вологи 40 %, змішують з фекаліями безпосередньо у вигрібних ямах. Дно вигрібної ями засипають шаром торфу до 40 см завтовшки, після кожного використання фекалії знову за­сипають шаром торфу

0,5 м завтовшки. У міру нагромадження торфофекальні маси вивозять на поле і складають у бурти для компостування. Через 2—3 міс. їх можна використовувати.Торфо-фекальні компости можна готувати безпосередньо в полі так са­мо, як і торфосечові, беручи на 1 т торфу 0,25—0,50 і навіть 1 т фекалій.

Фекалії можна використовувати тільки після компостування: висока температура знищує патогенні бактерії і яйця глистів.

Для приготування торфосечових і торфофекальних компостів використовують машини АНЖ-2 або інші.

Ці компости є швидкодіючими, тому вносять їх під озимину в кількості 10—15 т/га, під силосні культури — 18—20, під овоче­ві культури та коноплі 20—25, під льон — 5 т/га.

Торфомінеральні компости . Готують так само, як і інші добав­ляючи до торфу залежно від його хімічного складу фосфоритне борошно до 2 % (коли торф кислий), суперфосфат (1 —1,5 %), по­піл або каїніт (0,5—1 %).

З кислого торфу готують торфовапняні компости (вапна до­бавляють 3—5 %). Вапно зменшує кислотність і посилює мікро­біологічні процеси. Вологість компостів підтримують на рівні 60— 70 %, періодично поливаючи їх гноївкою, сечею або водою.

До торфорослинних компостів належать торфолюпинові і тор- фокореневі, приготування яких пов'язане з безпосереднім вирощу­ванням рослин на окультурених торфовищах.

Комплекс агротехнічних заходів догляду за рослинами сприяє прискоренню розкладання органічної речовини торфу.

Для приготування торфолюпинового компосту на окультуре­ному торфовищі сіють люпин. Перед посівом люпину під оранку вносять по 60—90 кг/га фосфорних і калійних добрив. Насіння люпину обробляють нітрагіном і висівають з розрахунку 2 ц/га.

Наприкінці цвітіння рослини прикочують важкими котками, розрізують дисковими боронами і приорюють на глибину 14— 16 см. Подрібнену і змішану з торфом рослинну масу згортають у купи. Співвідношення між об'ємами зеленої маси і торфу повин­но становити 1 : 10. Через 2 міс. торфорослинним компостом мож­на удобрювати поля.

Післяжнивні і кореневі залишки разом з торфом згортають у купи для компостування. Такі компости називаються торфокореневими.

Для приготування бактеризованих компостів застосовують препарати АМБ (автохтонна мікрофлора Б), які прискорюють роз­кладання торфу. Препарати є комплексом живих аеробних мікро­організмів, які діють так само, як амоніфікатори, нітрофікатори, азотфіксуючі бактерії, а також бактерії, які розкладають клітковину і фосфорорганічні сполуки.

Позитивні наслідки внесення цих препаратів спостерігаються на малорозкладених торфовищах.

Бактеризований компост готують так. До 1 т торфу добавля­ють і ц вапна або фосфоритного борошна і 1 кг маточного роз­чину препарату АМБ. Витримують, перемішуючи один раз на тиждень, у теплому приміщенні (20—25 °С) при вологості 50%. На 1 га вносять не менше ніж 300 кг розбавленого препарату, до 10 т торфу добавляють 250—500 кг. 2

Для бактеризації компостів застосовують також азотобакте­рин, який вносять під час укладання буртів з розрахунку 0,5— 1,0 кг на 1 т компосту. У торфокомпостах, особливо з добавкою фосфоритного борошна, азотобактер підвищує свою біологічну активність, а при внесенні в грунт збагачує його на азот.

Вивчення ефективності застосування бактеризованих компостів триває.

Торфомінерально-аміачні добрива (ТМАД), або амінозовані торфокомпост, виробляють з торфу і мінеральних добрив. Для нього до 1 т сухого торфу добавляють 10—15 л аміачної води (із вмістом азоту 20 %). Залежно від хімічного складу торфу до ньо­го можна добавляти фосфоритне борошно (1—2%) або каїніт (до 1 —1,5 %) ТМАД значно підвищують врожайність сільсько­господарських культур. Вносять їх під усі культури як під оран­ку, так і місцевим способом у рядки і ямки.

Для приготування збірних компостів використовують різні рештки, в тому числі й солом'яні рештки, до яких добавляють ба­гату на перегній землю, торф, органічні рештки, а також — для активізації мікробіологічних процесів — трохи гною і фекалій, які розміщують шарами в компості.

Укладаючи ці компоненти в бурти, добавляють ще 1—2 % по­пелу або вапна, зволожують до 70 %, а якщо компостуються со­лом'яні залишки, то на 1 частину соломи добавляють 1 частину події або гноївки. Коли солома буріє і легко розривається, вва­жають, що компостування закінчено.

Компостування твердих решток, які повільно розкладаються, може тривати до 6—8 міс.