2.4. Амідні добрива

Сечовина, або карбамід, СО(NН₂)₂ — найбільш концентроване тверде органічне азотне добриво з вмістом азоту 46 %. Це кристалічна або гранульована речовина білого кольору, малогігроскопічна і майже не злежується під час зберігання, доб­ре розсівається.

Оскільки карбонат амонію — фізіологічно лужна сіль, то в перші дні після внесення може спостерігатися підлуження ґрунто­вого розчину. Внаслідок цього сечовину рекомендують вносити на­самперед на кислих дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтах.

Сечовино-формальдегідне добриво, або карбамідформ,— це про­дукти конденсації сечовини і формальдегіду. Вміст азоту в ньому становить 37—40 %, в тому числі водорозчинного 4—10 %. Це єди­не азотне добриво повільної дії з важкорозчинною формою азоту. Перспективне для районів з надмірною вологістю і в умовах зро­шування.

3. Застосування азотних добрив та охорона навколишнього середовища

Систематичне застосування аміачних добрив без періодичного вапнування ґрунту призводить до зниження їх ефективності. Тому аміачні добрива з вапном слід вносити у такому співвідношенні: на 100 кг аміачної селітри 60—70 кг вапна, на 100 кг сульфату амонію 100—130 кг вапна. Більші, ніж такі, дози вапна можуть призводити до втрат азоту у формі аміаку.

Нітратні форми азотних добрив не поглинаються ґрунтом, тому їх не слід вносити завчасно, особливо в районах достатнього зво­ложення або штучного зрошення. Всі нітратні добрива фізіологіч­но лужні і при систематичному застосуванні сприяють нейтралі­зації кислотності ґрунтового розчину. їх насамперед слід вносити під час сівби і для підживлення сільськогосподарських культур.

Рідкі азотні добрива найефективніші при внесенні під глибоку оранку. Перед сівбою їх слід вносити лише тоді, коли у верхніх шарах ґрунту є досить вологи і немає загрози висушування. За інших умов рідкі азотні добрива краще вносити під час піджив­лення рослин. На ці добрива добре реагують кукурудза, озимі зер­нові, картопля, льон та інші культури.

Ефективність азотних добрив значно підвищується, якщо удоб­рювані рослини забезпечені фосфором і. калієм.

Азотні добрива насамперед слід вносити під найцінніші куль­тури: озимі зернові, цукрові буряки, льон, коноплі, картоплю, ку­курудзу, бавовник, тютюн, плодові, овочеві.

Дози азоту для різних культур залежать від способу внесення добрива, родючості і вологості ґрунту, попередника. Чим вищий врожай заплановано одержати, чим нижча родючість ґрунту, тим більше слід вносити азотних добрив. На чорноземах дози їх ниж­чі, ніж на дерново-підзолистих ґрунтах і сіроземах.

Якщо культура висівається після багаторічних бобових трав, то азотні добрива під неї не вносять або вносять у невеликих дозах. У районах недостатнього зволоження азотні добрива вно­сять у невеликих кількостях, а в умовах зрошування — це основне добриво.

За токсичністю (отруйністю) та іншими ознаками дії на лю­дину всі азотні добрива можна умовно поділити на три групи. До першої групи належать безводний аміак, аміачна вода, вуглеаміакати, ціанамід кальцію і сульфат амонію. Суміш аміаку з повітрям (15,5—27 % аміаку) вибухонебезпечна. Крім того, аміак легко займається і може призвести до пожежі. Пара аміаку по­дразнює слизові оболонки дихальних шляхів, а у великих концент­раціях викликає сильний приступ кашлю, запаморочення. Подраз­нення слизових оболонок відчувається при концентрації аміаку 0,1 мг/л повітря. Концентрація аміаку 0,35—0,7 мг/л повітря не­безпечна для життя людини і тварин.

Працювати з безводним аміаком треба у протигазах, гумових чоботах і рукавицях.

Сульфат амонію не отруйний, але якщо він містить понад 1 % роданіду амонію, то стає отруйним.

До другої групи азотних добрив належать сечовина, каль­цієва і натрієва селітри. Ці добрива дуже гігроскопічні, потрап­ляючи на шкіру і особливо на слизові оболонки, вони викликають їх подразнення.

Аміачна селітра вогне- і вибухонебезпечна, її не можна збері­гати разом з іншими мінеральними добривами, а також з органіч­ними речовинами (вугіллям, папером, бавовною тощо).

До третьої групи належать решта азотних добрив. Вони малошкідливі для людини і тварин.