2. Значення бору для росту і розвитку рослин

Бор — елемент III групи періодичної системи, неметал. В земній корі поширений нерівномірно, загальний вміст його становить З • 10^-4 %. Найбільша кількість бору сконцентрована в морських глинистих осадах. Входить до складу мінералів в основному у вигляді гідроксидів і кремнеземів, з яких найширше представлені мінерали групи турмаліну.

При хімічних перетвореннях порід бор легко переходить у роз­чин, утворюючи різні аніони типу ВО₂^-, В₄O₃^-, Н₂ВО₃^-, В(ОН)₄^-. Концентрація його в ґрунтових розчинах відносно висока і ста­новить 67—300 мкг/л. У ґрунтових розчинах бор переважно перебуває у вигляді малодисоційованої кислоти Н₃В0₃ і меншого мі­рою — В (ОН)₄^-.

Встановлено, що іони бору значно сорбуються грунтами, силь­ніше, ніж Сl^-.

Бор сильніше утримується оксидами, ніж глинистими мінералами. Найефективніший у цьому відношенні гідрат А1₂Oз.

Адсорбція бору на оксидах алюмінію і заліза розглядається як важливий механізм регулювання розчинності бору в ґрунтах. Адсорбційні властивості бору значною мірою залежать від рН, і максимум завжди спостерігається при рН>7. Бор може співоса- джуватись з гідроксидами магнію і кальцію. На солонцевих ґрунтах головний мінерал бору — турмалін.

Серед мікроелементів живлення рослин бор є найрухливішим елементом у ґрунтах. Найнижчий вміст бору в піщаних і супіща­них ґрунтах, найвищий — у солончаках.

Середня концентрація бору в поверхневих і ґрунтових водах становить близько 10 мкг/л.

У більшості ґрунтів міститься невелика кількість бору, однак у деяких регіонах, а також при надлишку його внесення з добри­вами деякі ґрунти можуть містити небезпечні кількості цього еле­мента. Сильно кислі ґрунти з надлишком бору можна поліпшити меліорацією, солонцеві ґрунти — внесенням гіпсу. Внесенням по­двійного суперфосфату також можна зв'язати бор, особливо в кислих ґрунтах.

Бор — невід'ємна частина усіх рослинних організмів. Однак різним видам рослин бор потрібен у неоднакових кількостях. При нестачі бору зменшується кількість листків, вони набувають голу­бувато-зеленого забарвлення, опадає зав'язь і відмирають точки росту (див. мал. 7). Бор прискорює проростання пилку і посилює його життє­здатність, впливає на розвиток зав'язі, процеси дозрівання насін­ня, плодів і ягід.

Бор впливає на водний режим рослин і сприяє збільшенню вмісту води в клітинах. Особливо суттєва роль його в перенесенні цукрів, він поліпшує приплив цукрів до точок росту рослин, квіток, плодів і коренів. Важлива роль бору і в посиленні стій­кості рослин проти засухи і хвороб.

При нестачі бору сповільнюється фотосинтез. Так, льон ура­жується бактеріозом, столові буряки — чорною плямистістю, цук­рові буряки — гниллю сердечка, картопля — паршею. У більшості культур відмирає верхівкова точка росту стебел, пагонів і коре­нів. При цьому інтенсивно утворюються бічні пагони, які через деякий час також перестають рости. Під впливом бору поліпшує­ться якість овочів, збільшується їхня цукристість, вміст вітамінів і підвищується стійкість проти бактеріальних захворювань. Він сприяє збільшенню врожаю насіння конюшини і люцерни. Бор не може пересуватися із