5. Характеристика періодів, етапів та стадій зовнішньоутробного розвитку.

Внутрішньоутробний період закінчується пологовим актом і починається зовнішньоутробний, періодизація якого була прийнята в 1965 р. на VII Конференції із проблем вікової морфології, фізіології і біохімії.

Зовнішньоутробний етап розвитку людини, його органів і систем відбувається нерівномірно. Для кожного періоду зовнішньоутробного розвитку людини характерні свої особливості.

Загалом постембріональний розвиток характеризується:

- інтенсивним зростанням;

- встановленням дефінітивних (остаточних) пропорцій тіла;

- поступовим переходом систем органів до функціонування в режимі, який властивий зрілому організму.

Період новонарожденості – це час пристосування новонародженої дитини до нового середовища перебування.

Виникає легеневе дихання, відбуваються зміни в системі кровообігу, зовсім змінюється харчування і обмін речовин дитини. Однак розвиток ряду органів і систем немовляти ще не завершений, і тому всі функції слабкі.

Характерні ознаки цього періоду - коливання маси тіла, порушення терморегуляції.

У немовляти голова округла, велика (1/4 всієї довжини тіла проти 1/8 у дорослого), шия та грудна клітка короткі, живіт довгий, ноги короткі, руки довгі.

Окружність голови на 1-2 см більша за окружність грудної клітки, мозковий відділ черепа більший за лицьовий.

Грудна клітка схожа на бочку, хребет позбавлений вигинів, таз дуже рухливий. Кістки тазу не зрощені між собою.

Внутрішні органи крупніші, ніж у дорослого (печінка, кишечник, наднирники, тімус).

Маса мозку немовляти становить 13-14 % маси тіла, у дорослої людини всього 2%.

У грудному віці тіло дитини росте найбільш швидко. При народженні середня дитина важить 3,3 - 5 кг, а довжина приблизно дорівнює відстані від ліктя до кінчиків пальців. З 6 місяців починається прорізування молочних зубів.

За перший рік життя розміри деяких органів і систем досягають розмірів дорослої людини (око, внутрішнє вухо, центральна нервова система).

До двох років зріст дитини буде становити половину його росту в дозрілих літах. Маленькі діти не просто ростуть, вони ростуть догори.

У перші шість місяців дитина, імовірно, буде набирати 550-800 г у вазі і приблизно 25 мм у довжину щомісяця.

У період між шістьома місяцями і роком в дитині усе міняється. При народженні її м'язи слабкі, кістки тендітні, а мозок у малюсінькій голові дуже маленький. Дитина ще дуже погано регулює температуру свого тіла, кров'яний тиск і дихання. Вона майже нічого не вміє робити і ще менше розуміє.

До свого першого дня народження її кістки та м'язи міняють свою структуру, серце б'ється сильніше, вона здатна контролювати своє дихання, а її мозок значно збільшився в розмірах. Тепер вона ходить, тримаючись за опору, набирає в легені повітря, перш ніж закричати, грає в ладусі, і майже завжди зупиняється, якщо їй говорять «Не можна».

Дівчинки розвиваються трохи швидше, ніж хлопчики. Фізичні порушення можуть відображатися дуже істотно на розвитку багатьох навичок і умінь дитини в перший рік життя: приміром, сліпій дитині буде складніше навчитися ходити та говорити.

Період раннього дитинства. Перші вміння і навички з'являються до 1,5 років. Дитина вміє їсти з ложки, бере чашку та п'є з неї. У цей період збільшення маси тіла випереджає ріст у довжину. Прорізуються всі молочні зуби. Відзначається швидкий моторний розвиток. Великий палець руки протиставляється іншим. Вдосконалюються хватальні рухи. Швидко прогресує психічний розвиток дитини, мова і пам'ять. Вона починає орієнтуватися в просторі.

Дошкільний період. У цей період прискорюється ріст у довжину. Рухи дитини більш координовані і складні. Вона може тривалий час ходити. В іграх відтворює ряд послідовних дій. Маса мозку п'ятирічної дитини становить 85 - 90 % маси мозку дорослої людини.

Ступінь сенсорного розвитку значно вища - дитина на прохання збирає однакові на вигляд предмети, розрізняє розміри та колір іграшок. Дуже добре розуміє виголошені слова. За картинкою може відповістити на запитання. Якщо на початку періоду дитина вимовляє полегшені слова, то до кінця його вона може скласти складне речення. Мовлення розвивається швидко.

Недостатність розвитку моторики мовлення може привести до порушень у вимові. Наприкінці періоду починається зміна династії зубів. Хвороби цього періоду пов'язані в основному з вірусними захворюваннями.

У дошкільні роки дитина виростає щороку на 50-75 мм і набирає близько 2,6 кг ваги. Найбільша кількість жиру відкладається до 9 місяців, після чого дитина худне. Кістки дитини будуть рости, оскільки кістки кінцівок ростуть швидше кісток тулуба, міняються пропорції тіла дитини. Збільшується число дрібних кісток зап'ястку.

До дворічного віку закривається тім'ячко.

Головний мозок до моменту розвитку не має досить зв'язків між клітинами, і не всі клітини перебувають на своєму місці. Спочатку вони переміщаються на своє місце, а потім починають встановлювати зв'язки. У процесі цього мозок збільшує свою вагу з 350 г до 1,35 кг, в більшості в перші два, три роки життя.

Одночасно з утворенням взаємозв'язків мозок руйнує ті, у яких більше не має потреби.

Одночасно відбувається процес мієлінізації (формування мієлінової оболонки навколо відростків нервових клітин). Мієлєн являє собою жирову оболонку, що вкриває нерви, подібно до пластмасової ізоляції на електричних кабелях, завдяки йому імпульси проходять швидше. При захворювані на розсіяний склероз мієлінова оболонка розривається, тому можна представити її важливість.

Шкільний період розділяється на три етапи і триває до 17 років. У цей період закінчується більшість процесів формування зростаючого організму.

У шкільні роки дитина продовжує рости і розвиватися. Стрибки росту і розвитку відбуваються в підлітковому віці - це період 10-12 років. У цей період відбуваються складні перебудови у розвитку підлітка.

У молодшому шкільному віці відбувається округлення тіла. У дівчинок розширюється таз, округлюються стегна.

Підлітковий вік. Фізичні зміни, які вказують на те, що дитина стає дорослою людиною, проявляються в дівчинок раніше, ніж у хлопчиків. У середньому дівчатка і хлопчики мають однаковий ріст і вагу приблизно до 11 років; коли дівчатка починають стрімко рости догори. Ця різниця зберігається близько двох років, після чого в хлопчиків також відбувається стрибок у рості, вони доганяють і переганяють у рості дівчаток і зберігають такий ріст і вагу тривалий час.

У період статевого дозрівання формуються вторинні статеві ознаки.

Юнацький вік - це період завершення росту і розвитку організму, функціональні характеристики якого максимально наближені до характеристик організму дорослої людини.

Завершуються і процеси адаптації особистості до навколишнього середовища. Розвивається почуття незалежності. Діти цього віку знаходяться на порозі переходу від біологічної зрілості до соціальної.

У дозрілих літах будова тіла змінюється мало.

Перший період зрілого віку - відповідно до прийнятої періодизації настає в чоловіків у 22 роки, у жінок — у 21 рік та триває до 35 років.

Це — найпродуктивніший період у житті людини, час, коли вона веде активне особисте життя, час найбільших можливостей людини, збагачений життєвим досвідом, знаннями, професіоналізмом, коли розвиваються її здібності, можливості їх прояву в конкретній сфері діяльності.

У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей.

У віці 30-35 років виявляються деякі зміни фізіологічних реакцій, зміни обміну, які передують інволюції і певною мірою обмежують можливості людини до окремих видів спорту і трудової діяльності.

Другий період зрілого віку — від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок.

У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії. Протягом п'ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння.

Разом з тим вмикаються і механізми, які забезпечують перебудову організму і його адаптацію. Саме в цей період у жінок і чоловіків настає клімактеричний період — поступове згасання функції статевих залоз, дітородної можливості.

Похилий (літній) вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок.

Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну працездатність.

У людей похилого віку зменшується ємність легень, збільшується артеріальний тиск, змінюються стінки кровоносних судин. розвивається атеросклероз.

Знижується активність щитовидної залози, зменшується основний обмін, відбувається інволюція статевих залоз і зниження продукції статевих гормонів.

Імунні властивості організму поступово знижуються, у зв'язку з цим у людей похилого віку послаблюється механізм опору як проти збудників хвороб різної природи, так і проти власних клітин, які переродилися, або у яких виникли мутації.

Старечий вік у чоловіків та жінок починається у 75 років.

У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої пращ.

Старість — заключний етап онтогенезу, віковий період, який настає за зрілістю і характеризується суттєвими структурними, функціональними і біохімічними змінами у організмі, які обмежують його пристосувальні можливості.

Ознаки старіння проявляються на різних рівнях організації живого організму: молекулярному, тканинному, системному і організменому рівні організму.

На рівні організму зміни під час старіння проявляються передусім у зовнішніх ознаках - змінюється постава, форма тіла, зменшуються його розміри, з'являється сивина, шкіра втрачає еластичність, що приводить до утворення зморшок, послаблюється зір, слух, погіршується пам'ять.

Старіння характеризується зменшенням надійності системи регуляції, які забезпечують гомеостаз, зокрема нервової і ендокринної. Інтенсивність процесу старіння зумовлена багатьма біологічними факторами, необхідно враховувати також роль соціального середовища.

Вікові зміни можуть бути різнобічними:

- одні функції прогресивно знижуються з віком - скоротливість серця, гормональна активність залоз внутрішньої секреції, гострота зору і слуху, зниження активності багатьох ферментів,

- інші істотно не змінюються — рівень цукру в крові, кількість еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну;

- деякі показники зростають - синтез гіпофізарних гормонів, чутливість клітини і хімічних факторів, рівень холестерину в крові.

В одних системах вікові зміни виникають рано, але розвиваються повільно (наприклад, у кістковій тканині), у інших — настають пізніше, але потім швидко прогресують (наприклад, у центральній нервовій системі).

Старіння — загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам.

Наука, яка займається проблемами старіння людини, з'ясовує основні його закономірності — від молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією (від грец. geron — старий). Основним завданням геронтології є - добитися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеній її природними можливостями як біологічного виду, і подовжити її. Для з'ясування природи старіння лише в XX ст. запропоновано близько 200 теорій і гіпотез. Така їх велика кількість пояснюється не відсутністю фундаментальних даних щодо сутності та особливостей перебігу старіння, а чисельністю порушень на різних рівнях життєдіяльності протягом цього процесу.

Завершальною фазою онтогенезу кожного організму є смерть.

У людини розрізняють смерть:

- фізіологічну (природну) - що настає в результаті старіння організму,

- патологічну (передчасну) — результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів.

Передчасна смерть може бути і наслідком нещасного випадку.

У людини смерть — не одномоментний процес. Вивчення процесу вмирання організму привело вчених до висновку, що між життям і смертю існує перехідний стан — клінічна смерть, коли ознаки життя уже не спостерігаються, але тканини ще живі (перші 1-4 хв.). Негайні реанімаційні заходи ще можуть оживити людину, бо протягом цього періоду не настає необоротних порушень процесу обміну речовин у клітинах головного мозку.

Через 4-6 хв. після припинення серцевої діяльності і дихання виникає так звана соціальна смерть, коли гинуть клітини кори головного мозку. І якщо в цей час навіть вдалося оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні рефлекси і не виникатимуть нові.

Коли ж протягом 6-7 хв. людину не оживити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточне припинення життєдіяльності організму у зв'язку з необоротним порушенням обміну речовин у клітинах.