4. ІІриродничо-науковий напрям: фізико-географічна школа в географії.

4.1. О.Пешель, Г.Герланд, географія в США

Майже одночасно з "La Теrrе" Е.Реклю з'явились нариси (1879) із "порівняльного землезнавства" Оскара Пешеля (1826-1875). Предметом "порівняльного землезнавства" Пешеля стало головним чином горизонтальне розчленування земної поверхні, а за основний метод дослідження він вибирає аналіз карг. Вивчивши за картами розміщення фіордів, автор дійшов певних висновків про їх походження. За зовнішніми обрисами берегів Пешель прагнув установи і закономірності піднятті і опускань суші. В останньому розділі намагався вивести залежність між розташуванням лісів, степів і пустель і розподілом опадів, який, у свою чергу, пов'язував із розчленуванням суші. Погляди Пешеля на сутність географії не відрізняються чіткістю і послідовністю.

Гак чи інакше, в 70-х рр.. на географів мав істотний вплив природничий бік праць Пешеля. Його "порівняльне землезнавство", незважаючи на поверховий характер деяких рішень, розглядало фізико-географічні проблеми, що були чужі для школи Ріхтера, і пропонувало новий науковий метод.

Одночасно з поглядами Е.Петрі га Х.Маккіндера висловив свої міркування професор Страсбурзького університету Георг Герланд. У 1888 р. з'явилась його праця "Завдання і розподіл географії", де наводилась детальна відповідь прихильникам "об'єднання" природи і людини в рамках єдиної географії, а також хорологічного погляду на географію та вульгарно-географічного де-термінізму.

Людина, на думку Герланда, займає самостійне і особливе місце в природі. Звичайно, вона впливає на природу, але "цей вплив не призведе ні до найменших змін у природному законі". Все, що пов'язано із вивченням життя людини на Землі, належить історичним наукам. Такими є, зокрема, історична географія, вчення Ріхтера та різноманітні антропогеографічні вчення (в тому числі й антропогеографія Ратцеля). Аналогічно із галузі географії виключаються антропологія га етнологія. Власне завданням географії, за Герландом, є "дослідження взаємодії сил, пов'язаних із матерією Землі". Отже, "географія - це природнича наука, а саме: наука про взаємодію телуричних сил" Вона розпадається на чотири частини: 1) математичну, чи математико- астрономічну географію - вчення про величину, форму і рух Землі (сюди відноситься й картографія); 2) геофізику основну складову частину географії, яка "переважно займається вивченням взаємодії телуричних сил", не обмежуючись при цьому земною поверхнею, а охоплюючи планету в цілому; 3) країнознавство, чи вчення "про властивості і розвиток окремих частин земної кулі", 4) географію організмів - вчення про поширення і пристосування організмів.

На дамку Герланда, вивчення країн повинно базуватися на законах фізики і "глибоко охоплювати питання з боку часу і простору". Країнознавство вивчає явища твердої частини Землі, води, повітря і органічного житія, які повинні розглядатися "самі собою", а не стосовно людини.

Герланду не вдалось послідовно розвинути свої ідеї до кінця і знайти правильне формулювання предмету географії. Він намагався "повернути" географії всю Землю і стерти межу між географією та геофізикою - в цьому були його основні помилки. Проте більшість його висловлювань як у критичній, так і в конструктивній частині мали, безперечно, прогресивний характер. Додамо, що він обстоював застосування в географії математичних методів і закликав географів не боятися формул.

У США ще на початку 90-х років XIX ст. географія розглядалась як природнича наука, завданням якої е простеження дії законів природи на Землі. Земля вивчалась, як така, що не стосується людини. Виразниками цього погляду були Рассел Гінмен, Вільям Девіс. Але в 1897 р. Девіс відійшов від своєї позиції і обґрунтував своє визначення географії як "вивчення Землі стосовно людини". Цю точку зору він проводив у своєму курсі "фізичної географії", і більшість американських географів початку XX ст. були його послідовниками.