41

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації

Тернопільське обласне комунальне територіальне відділення

Молої акаднмії наук України

Відділення: фольклористики та мистецтвознавства

Секція: фольклористики

ЗИМОВА ЗВИЧАЄВА ОБРЯДОВІСТЬ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ: ПОКОЛЯДЬ – ЗАСІВАНКИ ТА ВІНШУВАННЯ У НАДЗБРУЧЧІ

(остання третина ХІХ – перша третина ХХ століття)

Роботу виконала:

Венгер Христина Василівна,

учениця 10 класу ЗОШ №3

м.Теребовлі

Науковий керівник:

Губ’як Василь Дмитрович,

канд. істор. наук, доцент

Тернопільського національного

педагогічного університету

ім. В.Гнатюка

Тернопіль – 2010

Зміст

№ з/п		Стор
	Вступ …………………………………………………………………………………………………………………………………..	2
	Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ………………………………………………...……	6
	Розділ 2. ПОКОЛЯДЬ (ПОСІВАННЯ, ЗАСІВАННЯ, ВІНШУВАННЯ) – АТРИБУТ НОВОРІЧНОЇ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ ………………………………………………...……….	10
	2.1. Посівання у регіонах України ……………………………………………………...…….	10
	2.2. Посівання в Західному Поділлі (на прикладі Надзбруччя) ….	14
	ВИСНОВКИ ……..………………………………………………………………………………………………………….	25
	ДОДАТКИ ……..……………………………………………………………………………………………………………….	32
	1. Найменування Господнє – на церковний Новий рік	32
	2. Зразки посіванок, новорівчних поздоровлень, віншувань в Надзбруччі (Галицьке Поділля) ………………………………………………	45
	ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………………………………………………………………………..

ВСТУП

Українська традиційна календарна обрядовость українців, яка протягом багатолітньої історії зазнавала чужих впливів, завжди привертала увагу українських та зарубіжних учених. Це стало найвідчутніше у період здобуття власної державності. У регіоні Західного Поділля, що є частиною Подільського краю й охоплює майже всю адміністративну територію Тернопільської області, традиційна зимова календарна обрядовість збереглась у відносно доброму стані. Передусім це пов'язане із закоріненою релігійністю місцевих жителів, підкріплюваною впливом Православної і Греко-католицької церков. За час збирання та публікації зимової календарної обрядовості у цьому регіоні зібрано масив відповідного матеріалу, зокрема у працях І.Гальки, І.Вагилевича, Я.Головацького, В.Гнатюка, Ф.Колесси, П.Медведика, О.Смоляка, М.Крищука, Б.Синенької, М. Мечника, М.Носатого та ін.[1].

У праці "Колядки та щедрівки" В.Гнатюк подає най ґрунтовний аналаз функціонування пісенних текстів в обряді. Етнографічний матеріал місцевих авторів етнографів-краєзнавців Б.Синенької, М.Франківа, М.Крищука, П.Медведика та ін. представлений публікаціями в місцевій періодиці.

Об'єкт дослідження - традиційна календарно-обрядова культура зимового циклу Західного Поділля з наведеними прикладами з аналогами інших етнографічних регіонів, яка сприяє аналізу зразків від давніших згадок до сьогодення.

Предметом є один із основних компонентів атрибутів різдвяно-новорічної групи - засівання.

Мета дослідження - дослідити зимову календарну обрядовість Західного Поділля на прикладі Надзбруччя з урахуванням трансформаційних процесів, які протягом багатовікового історичного періоду та в умовах сьогодення.

Мeта дослідження зумовила наступні завдання:

- на основі аналізу рукописних і друкованих матеріалів з'ясувати стан проблеми;

- уточнити етнографічні межі Західного Поділля, звертаючи увагу на фактори, які зумовили специфіку цього регіону;

- виокремити старий Новий рік з групи свят зимового циклу, які мотиваційно пов'язані з трьома святами - Різдвом Сина Божого - Ісуса Христа, старим Новим роком (Василієм Великим) та Водохрещем (Богоявленням Господнім);

- виявити функцію посівання у різдвяній обрядовості Західного Поділля як основного атрибута, без якого ритуалістика свят не може бути чинною в контексті українських та взагалі слов'янських культурних традицій, пов'язаних з реаліями життєдіяльності селянина-хлібороба.

Географічні межі дослідження – історико-етнографічний регіон Поділля, зокрема його західна частина – Надзбруччя [2].

За сучасним адміністративним поділом ця територія охоплює Збаразький, Підволочиський, Гусятинський, Борщівський, Заліщицький, Чортківський, Теребовлянський, Бучацький, Тернопільський, Зборівський, Козівський р-ни, східну частину Монастириського, Підгагцького, Бережанського районів Тернопільської області, а також південно-східну частину Золочівського району Львівської області. Переважно увага зосереджується на сільському та містечковому населенні Західного Поділля як головному ретрансляторі давніх та сучасних культурних традицій [3].

Хронологічні межі дослідження визначені періодом від першої половини XIX - до початку XXI ст., зокрема на другій половині XIX - першій половині XX ст., коли в науковій літературі зафіксовано основний масив матеріалів, що висвітлюють предмет дослідження.

Методологічна основа роботи - наукові праці українських вчених-етнологів та істориків культури О.Потебні, М.Грушевського, В.Петрова, О.Смоляка, Р.Кирчіва, та ін., які орієнтують у дослідженні еволюції обрядової творчості. Передусім це засадничі тези про безперервність обрядової творчості в етнографічному масиві, а також про комунікативні особливості їхнього функціонування, роль соціокультурних чинників у процесі становлення та розвитку традиційної обрядової культури [4].

Для з'ясування теоретичних аспектів і вирішення основних практичних завдань у роботі використані такі методи: історико-типологічний, порівняльний, функціональний, географічний, опитовий /польові дослідження/.

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в ній аналізується старо-новорічна календарна обрядовість Західного Поділля у контексті зимових свят різних часових та просторових етнокультурних зрізів. Простежений зв'язок між головними різдвяними святами зимового циклу – Різдвом Христовим, старим Новим роком (Василія Великого) та Водохрещем (Богоявлення Господнє). У науковий обіг уведено польові етнографічні матеріали, зібрані дослідником під час польових експедицій. Показано вплив на цей пласт традиційної культури – засобів масової інформації на збереження традицій та роль різдвяного циклу народних свят в культуротворчому процесі в наш час.

Матеріал дослідження побудовано на власних записах фольклорних матеріалів, які зроблено на теренах Західного Поділля від інформаторів старшого покоління жителів сіл і містечок місцевості в 2008-2010 роках. Окрім цього, джерелами слугували фольклорні збірники та етнографічні розвідки В.Гнатюка, І.Гальки, Б.Лепкого, О.Смоляка, та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в контексті наукових досліджень лабораторії «Мелос» Теребовлянського училища культури.

Практичне значення роботи. Проведене дослідження розкриває сучасний стан поколяді /засіванок, посіванок, віншувань/ – зимової календарної обрядовості Західного Поділля у зв'язках з її давнім традиційним підґрунтям.

Результати і висновки наукової роботи можна використати в лекційних курсах, спецкурсах з української етнології та народознавства в середніх загально-освітніх школах. Матеріали даного дослідження можна використати при проведенні різного роду виховних заходів та культурно-мистецьких дійств Різдвяно-новорічної обрядовості – поколяді /посівання/.

Популяризувати засіванки Надзбруччя можна через видання дослідження окремою збіркою.

Структура дослідницької роботи. Робота складається зі вступу, обгрунтовання, двох розділів основного викладу матеріалів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг - 38 сторінок.

Розділ 1. Історіографія проблеми

В огляді основних джерел дослідження проаналізовані праці українських та зарубіжних етнологів від початку XIX ст. до сьогодення, в яких є інформація про зимову обрядовість краю. Виявлено, що зимова обрядовість привертала унпгу вчених від початку формування етнологічної науки (Густинський літопис, Київський Синопсис), але головна їх маса була на нагромаджена протягом XIX - початку XX ст.

Перші такі відомості містяться в працях польських вчених Ж.Паулі, а також у народознавчих дослідженнях членів "Руської Трійці" М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького та ін.

У 40-70-тих роках XIX ст. є друковані та рукописні етнографічні і фольклорні матеріали, які проливають світло на Західне Поділля. Серед них: рукописний збірник І.Вагилевича "Слов'янське свято Коляда", наукова розвідка І.Гальки "Народные звычаи и обряды з околиц над Збручем" (1860-1862), збірник Я.Головацького "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (1878) і ін. [5].

Важливий внесок у дослідження різдвяної обрядовості українців зробили О.Потебня, М.Сумцов, О.Воропай, праці яких стали знаковими в європейській народознавчій науці завдяки тлумаченню символіки та образної системи, характерної для пісень слов'янських народів цього жанру [6].

Серед публікацій зимової обрядовості українців став збірник В.Гнатюка "Колядки і щедрівки", виданий у Львові 1914 року (серія "Етнографічний збірник". Т.35/36). Ця перша колядкоьо-щедрівкова антологія, до якої увійшли записи самого упорядника, Зорана Доленги-Ходаковського, І.Вагилевича, О.Бодянського, М.Вовчка, І.Франка, В.Гнатюк подають зразки фактичного матеріалу з території нашого краю. Підкреслено значний внесок в наукове осмислення різдвяної обрядовості, який зробили українські вчені І.Франко, М.Грушевський, Ф.Колесса, І.Свєнціцький, С.Килимник та ін., праці яких є основоположними у вивченні даної проблематики [7].

Праця К.Сосенка "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва та Щедрого Вечера", що вийшла 1928 р. у Львові, більшість матеріалу стосується Західного Поділля. К.Сосенко вперше звернув увагу на зимовий цикл свят Різдва.Однако, не всі положення в праці підтверджені польовими матеріалами [8].

У 1965 р. видана лише одна книга - "Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року" (упорядник О.Дей), в якій знайшли місце тільки 10 словесних текстів колядок та щедрівок із західноподільської місцевості [9].

Однак, із середини 80-х років XX ст. дещо активізується видання календарно-обрядового фольклору. Тоді вийшли збірки "Пісні Тернопільщини" (упоряд. С.Стельмащук, П.Медведик), історико-етнографічне дослідження "Поділля", в яких описані зимові свята подільського регіону. Інформація про зимову обрядовість одного села із Західного Поділля міститься в етнографічній розвідці П.Медведика "Село Жабиня на Зборівщині". Побачили світ етнологічні описи Різдвяних свят у збірниках "Нова радість стала" Б.Синенької, І.Виспінського, "Галицькі колядки та щедрівки" М.Крищука, "Щедрий вечір" П.Шимківа, "Коляди Західного Поділля" Г.Олексин, "Українське народознавство" О.Смоляка [10]. У навчальному посібнику "Українське народознавство" /1994/ за редакцією проф. С.Павлюка. У цьому посібнику висвітлені всі аспекти духовної традиційної культури, охарактеризований ступінь її матеріального забезпечення. Такий методологічний підхід дозволяї простежити походження українського народу у безперервному розвитку визначено в інших наукових дослідженнях працях Й.(О) Роздольського, Булашева Г. та ін.[11].

Основним джерелом дослідження стали матеріали автора, зібрані у селах та містечках Західного Поділля від 80 інформаторів старшого покоління, а також етнографічні записи О.Смоляка М.Бойко, М.Мечника, Г.Алексаандрович, М.Носатого, Т.Виннічик зроблені в цій же місцевості у 1970-90-х роках – першій десятці ХХІ ст. Ці матеріали зберігаються у власних архівах дослідників.

Важливим джерелом для порівняльних зіставлень наявного матеріалу послужили дослідження зимової обрядовості Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття, зокрема Ф.Колесси, А.Онищука, Р.Кирчіва, М.Мушинки, І.Мацієвського, В.Гошовського, І.Хланти, Н.Громової; з Холмщини і Підляшшя - В.Ткача, Є.Рижик; з Волині й Полісся - К.Мошинського, О.Кольберга, В.Кравченка, К.Квітки, Р.Свириди; з Центрального Подніпров'я - В.Милорадовича, В.Мицика; зі Слобожанщини та Півдня України - В.Іванова, В.Ястребова, В.Осадчої. В останні три десятиліття опубліковано праці О.Курочкіна, В.Борисенко, І.Волицької, Р.Кирчіва, М.Гримич з традиційної обрядовості, написаних на загально-українському матеріалі.

Цікавою з народознавчого погляду є наукова література, що порушує питання вивчення зимової обрядовості на рівні міжслов'янських культурних зв'язків, цією проблематикою в основному займалися російські фольклористи та етнографи (І.Снєгірьов, Д.Зеленін, А.Терещенко, І.Сахаров, А.Афанасьєв, В.Руднєв, Б.Рибаков, В.Чичеров); білоруські (П.Шейн, З.Радченко, З.Можейко, Л.Мухаринська); польські (О.Кольберг, О.Пешель); чеські (Л.Нідерле, М.Боревич); болгарський (І.Маринов).

У дослідженні орієнтувано на карту етнографічного районування України, розроблену українським етнологом Р.Кирчівим у посібнику "Етнографія України", за якою Західне Поділля є лише частиною великого Подільського масиву. Однак, останнім часом у північних районах місцеві жителі ідентифікують себе західноукраїнцями, у західних - галичанами, у південно-східних - подолянами. Все це - результат постійних змін кордонів як політичного, так і адміністративного характеру, що стало головною причиною для руйнування етнографічної назви. Враховуючи вищезазначені реалії, окреслено етнографічні межі Західного Поділля майже всією адміністративною територією Тернопільської області (крім південноволинських районів - Лановецького, Кременецького, Шумського та західної частини Бережанського, Підгаєцького та Монастириського) [12].

Отже, існує значна кількість джерельної літератури, яка дає можливість підтверджувати етнографічні межі Західного Поділля, враховуючи топонімічні, культурологічні фактори – етно-регіональну самосвідомість, ознаки житла, одягу, вишивки тощо. Зупинена увага на передріздвяно-рідвяній обрядовості Західного Поділля, які своїм народнотрадиційним змістовим наповненням зумовили Різдво, старий Новий рік та Йордан. (Зауважимо, що в західноподільському енонімумі перша група передріздвяних свят є перехідним періодом до зими, традиційними мотиваціями перегукується з деякими обрядодіями власне Різдва. [13].

Пролито світло на Різдвяну обрядовість Західного Поділля (символіка основних її складових, показано роль та значення колядників на рівні звичайних і ряджених обходів та їхньої обрядової атрибутики).

Підкреслимо, що посівання і дідух є найдавнішими з атрибутів у різдвяній обрядовості в давні часи, як видно зі збережених мотивацій, стосувався культу предків та родючості.

Центральне місце та особлива увага в роботі приділена Новорічно-Йорданській обрядовості Західного Поділля: традиційні та новаційні елементи" присвячений виявленню стану збереження традиційної обрядовості, її давніх і оновлених елементів і зв'язків новорічних та йорданських святкувань. Адже новорічна звичаєвість у збережені форми побутування висвітлює складові елементи святкування старого Нового року.

Відзначення старого Нового року на народному рівні зберігається в Західному Поділлі дещо рідше, ніж Різдва та Йордану. Обряд "Маланка", що функціонує в наддністрянських подільських районах, не має якогось традиційно фіксованого тексту, а базується переважно на сценках імпровізаційного характеру. Головні персонажі у ньому – Маланка та Василь. їхня дія зводиться до пантоміми і головними чинниками її руху є антиповедінка.

У досліджуваному регіоні вдосвіта на старий Новий рік (14 січня) діти ходять "сіяти", "посівати", "засівати". Функцію першого сівача ("полазника") виконують лише хлопчики (рідше чоловіки). Під час засівання віншують /вінчують/.

Поширеним звичаєм у Західному Поділлі є "в'язання Василів" - привітання їх з іменинами.

Отже, у приурочених до йорданського водосвяття традиційних звичаях західних подолян є підстави вбачати і вплив давніх дохристиянських вірувань та ритуалів, пов'язаних із сакралізацією води як одного з прадавніх проявів світотворення.

Розділ 2. ПОКОЛЯДЬ (ПОСІВАННЯ, ЗАСІВАННЯ, НОВОРІЧНІ

ПОЗДОРОВЛЕННЯ, ВІНШУВАННЯ) – АТРИБУТ

РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНОЇ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ

2.1. Посівання у регіонах України.

Заходять до хати, скидають шапку і відразу ж, з по­рога:

На Лівобережжі:

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную,

Де замахне — жито росте,

Роди, Боже, жито, пшеницю,

Всяку пашницю;

У полі ядро, а в домі добро,

Дай, Боже!

• Спасибі, племіннику, каже дядько, гарно примовляєш.

• На ось тобі трохи грошей на книжку

• Вчися, щоб дурнем не був!

За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дя­дина – до мене:

– Чого ж ти, Свириде, вже ідеш? ...

Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та... старости, бо ж маємо до­рослу дівку!

Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали..., згадує своє перше посівання наш старий знайомий, добродій Свирид Галушка.

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться [14].

На Слобожанщині першого посівальника гос­подиня просить сісти на порозі – «щоб кури сідали та курчат висиджували».

Зерно після посівальника збирають і відда­ють курям – «щоб добре неслися», а горох збе­рігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом – «щоб великі росли».

Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого Вечора аж до Нового року – «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж та­ки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу – ним обкурювали садові де­рева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

На Західному Поділлі від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, збе­рігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воро­тах і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей – кінь, корова, вівця, коза, свиня, собака, кіт – всяке створіння, яке є в обійсті – «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в новий рік увійти чистими!»

На Київщині сіном, що було постелене на сто­лі під скатеркою на Святий Вечір, господар пе­рев'язує ранком на Новий рік овочеві дерева в саду – «щоб нечисть на деревах не заводи­лась».

Неродючі дерева «страшать»: стукають соки­рою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти – брат з сестрою. Сестра – мале Дівча – вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат – хлопчак у тато­вих чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в ру­ках – грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог:

– Не рубай мене, буду вже родити.

– Ні, зрубаю. Чому не родило? . . . Кажи!

– Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! – далі проситься плаксивим голосом «дерево».

– Гляди ж, – погрожує сокирою «господар», – як не вродиш цього року, то на той рік зру­баю і спалю!

Після такого «страшення» дерево перев'язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злег­ка надрубують.

У перший день Нового року до всього уваж­но приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин при­дивляється, як свічі горять: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком – буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, – жди неврожаю.

Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, бу­де щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби. [15].

Якщо сонце весело зійде, увесь рік буде ща­сливий, а особливо добрий буде врожай садо­вини. Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде вро­жай на збіжжя.

Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться зимою збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг — і відшукаєш дорогу».

Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобав, щоб я зміг цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!»

«На Новий рік не годиться пити по одній чар­ці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а моло­ді собі пару знайшли!» – так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.

«Мій батько, царство йому небесне, – згадує Свирид Галушка, – дуже любили вареники. На Новий рік мама, було, як наварять повну макітру – їж, скільки хочеш!... Ото тато, бу­вало, перед тим, як узятися до вареників, при­мовляють: «Вареники-мученики, сиром вам бо­ки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли – за нас, грішних, такі муки терпіли!»

Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя – звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день, – щасливий рік буде.

Перший день Нового року – свято Василя. «Мій старший брат був Василь, – згадує Тиміш Степанович Піддубний.

– В цей день, було, всі родичі до нього з'їжджалися на обід – веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш – шинка, ков­баси, всякі припаси... Ех, та що й казати, – було до чого чарку випити та «дай, Боже!» про­мовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг – санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»![16].

Тексти посіванок /новорічних поздоровлень, віншувань/ з регіонів України.

Херсонщина: А в полі, полі сам Господь ходив,

Сам Господь ходив, зерно розносив.

Діва Марія Бога просила: «Уроди,

Боже, жито, пшеницю, Жито, пшеницю, всяку пашницю».

Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю».

Будьте здорові з Новим роком і з Василем. Дай, Боже!

Київщина: Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.

На щастя, на здоров'я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, як торік,

• Жито, пшениця і всяка пашниця,

• Коноплі під стелю на велику куделю.

• Будьте здорові з Новим роком та з Василем. Дай, Боже!

Поділля: Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,

На щастя, на здоров'я та на Новий Рік,

Щоб уродило краще, як торік,

• Коноплі під стелю, а лен по коліна,

• Щоб вас, хрищених, голова не боліла.

• Вудьте здорові з Новим Роком. Дай, Боже!

Буковина: Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця,

На цей Новий рік, щоб ся вродило ліпше, як торік.

Дай вам, Боже, в щасті, в здоров'ї дочекати

Від Нового року до Богоявління,

Від Богоявління – до ста літ,

Поки Пан Біг назначить вік! Дай, Боже!

Гуцульщина: Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця,

Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця,

Та на цей новий рік най вам дасть Господь Бог,

Щобись-те біди-смутку не знали,

В щастю, здоров'ю многії літа проживали,

А по смерті царство небесне оглядали.

Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами!

Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять малого:

— Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти!

Хлопчик схоплюється з ліжка, швиденько одягається, умиваюється та – за рукавицю дідову, а в ній пов­но зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, горо­ху – всього по пригорщі і змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим по­сівати.

— Спочатку вдома посівай, — каже батько, – а потім і до людей підеш!

Посівальник ставав перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця. . . Дай, Боже!

— Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав ща­стям. На ось тобі гроші та будь завжди хорошим!

Отримавши від батька гріш – перший «дохід» за посівання, заховав заробіток у кишеню – на щастя.

— А тепер можна і до людей, – каже бать­ко, – людям посівати!

І полазник-посівальник пішов ... У двері постукає, для готиться, бо ж знає: в Новорічну ніч люди не за­микаються – господарі посівальників ждуть.

… і заходить малий полазник з віншуванням:

Маю радість я сьогодні І щасливий, бо мої Діти в хаті не голодні, Здоровенькі і в теплі. Маю радість я сьогодні І щасливий, бо Різдво, Ідучи з небес у гості, Наш поріг не обійшло. Маю радість я сьогодні А зі мною - вся рідня В божій вірі та спокої Дочекались цього дня...

Знов Ісус Христос родився Понад нами в світлі тім Щоб з дороги люд не збився В помислі низьким. Знов Ісус Христос родився Поруч з нами і для нас, Щоб людський дух не зломився У нерівний час. Чуб як Христос до мене І до ближніх промовля: - Все минемо, перейдемо. Із любов'ю до життя!