1. Паливно-енергетичний комплекс Значення і структура

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність га­лузей промислового виробництва, які здійснюють видо­буток палива, виробництво електроенергії, їх транспор­тування та використання. До складу паливно-енерге­тичного комплексу входять галузі паливної промисло­вості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лі­нії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна між­галузева територіальна система, складова частина єди­ного господарського комплексу країни; це базовий комп­лекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонуван­ня — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей. При цьому розвиток паливно-енергетичного комплексу необ­хідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведен­ні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямо­ваної енергозберігаючої політики. Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо елект­роенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефек­тивний і прискорений розвиток економіки в цілому. Викорис­тання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо. Широке застосу­вання енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галу­зей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формую­ться територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв'язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комп­лексного підходу до розміщення цих галузей і обґрунтування оп­тимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподар­ської загальнодержавної ефективності.

2. Вугільна промисловість України

В Україні видобуваються два види вугілля: кам'яне і буре. Вони мають різну теплотвірну здатність. Для бурого вугілля вона настільки низька, що його невигідно перевозити. Затрати на його транспортування роблять одиницю отриманого тепла вдвічі дорожчою, ніж з такої ж кількості антрациту, і втричі, ніж з такої ж кількості нафти. Вугілля видобувають двома способами: відкритим (кар'єрним) і закритим (шахтним). Тому основними підприємствами галузі є шахти, кар'єри, а також збагачувальні та брикетні фабрики. На збагачувальних фабриках вугілля очищують від домішок, а на брикетних — вугільний порошок пресують у брикети.

Донецький басейн — головна вугільна база країни, в якому видобувається 90% вугілля. Складні умови видобутку (велика глибина — до 1400 м, тонкі пласти) зумовлюють досить високу собівартість видобутого вугілля.

Вугілля Львівсько-Волинського басейну використовується для поліпшення паливного балансу

західних областей України. Собівартість його видобутку нижча, ніж у Донецькому басейні, через меншу глибину (300—900 м) й більшу товщину пластів (до 1,5 м). Через невисоку якість вугілля воно використовується як енергетичне паливо, хоч є цінною хімічною сировиною. Основними центрами вуглевидобутку є Нововолинськ, Чер-*воноград.

Буре вугілля Дніпровського буровугільного басейну видобувається досить давно. Найбільшими центрами вуглевидобутку тут є Олександрія (Кіровоградська обл.), Ватутіно (Черкаська обл.), Коростишів (Житомирська обл.). Видобуток ведеться, в основному, відкритим способом, оскільки глибина залягання пластів невелика (40—60 м).

3. Нафтова промисловість — галузь економіки, що займається видобутком, переробкою, транспортуванням, складуванням і продажем природної корисного ресурсу — нафти й супутніх нафтопродуктів. До суміжних галузей промисловості відносять геофізику, буріння, виробництво нафтогазового обладнання. Основою нафтової промисловості є вертикально-інтегровані нафтові компанії.

Нафтовидобуток — складний виробничий процес, що включає в себе геологорозвідку, буріння свердловин і їх ремонт, очищення добутої нафти від води, сірки, парафіну й багато чого іншого. Нафтовидобутком займаються нафтогазовидобувні підприємства, що займаються видобутком і перекачуванням «сирої» нафти й газу до вузла комерційного обліку.

Нафтопроводи це інженерно-технічні споруди трубопровідного транспорту, призначені для транспортування нафти. Розрізняють магістральні й промислові нафтопроводи. Будівництво і обслуговування трубопроводів є досить дорогим, але це найбільш дешевий спосіб транспортування газу й нафти. Для транспортування нафти водними шляхами використовуються танкери й супертанкери (надвеликі океанські танкери, водотоннажністю від 320 000 метричних, які використовуються для перевезення сирої нафти з порту завантаження в місця перевантаження або безпосередньо на нафтопереробні заводи).

Ціль переробки нафти (нафтопереробки) це виробництво нафтопродуктів, насамперед, різного палива (автомобільного, авіаційного, котельного і т.д.) і сировини для подальшої хімічної переробки. Бензин, гас, дизельне паливо й технічні мастила поділяються на різні марки залежно від хімічного складу. Завершальною стадією виробництва є змішування отриманих компонентів для одержання готової продукції потрібного складу. Між цими етапами видобутку й переробки нафтопродукти складуються в резервуарах-нафтосховищах. Періодично, у періоди зниження попиту на міжнародні перевезення нафти, супертанкери використовуються як гігантські плавучі сховища нафти.

Основні продукти нафтопереробки

Нафтохімікати (Пластмаси) Асфальт Дизельне паливо Мазут Бензин

Гас Зріджений нафтовий газ (ЗНГ) Нафтові масла Мастильні матеріали Парафін Дьоготь

4. Газова промисловість Природний газ як паливо має багато позитивних властивостей, зокрема високу теплотворну здатність, транспортабельність, більшу, порівняно з нафтою і вугіллям, екологічність. Усе це створює передумови для нарощування його використання в комунальному господарстві, промисловості, включаючи електроенергетику, на транспорті. Тому частка природного газу в структурі світового енергоспоживання має тенденцію до постійного збільшення.

Історія газової промисловості, що нараховує більше 100 років, поділяється на два великі етапи. Перший з них продовжувався до 50-60-х років XX ст. Для нього було характерним переважання однієї країни - СІЛА, частка якої у світовому видобутку природного газу ще в 1950 р. перевищувала 9/10. Потім почався другий етап - швидкого зростання видобутку і споживання природного газу та формування нових районів газової промисловості - СРСР, Південно-Західної Азії, Західної Європи, Північної Африки та ін. Саме тут відбувалося також формування міжнародного ринку природного газу.

Динаміка світового видобутку природного газу свідчить про безперервне поступове зростання добування газових ресурсів у другій половині XX ст. Згідно з даними прогнозу ООН, до 2015 р. вона збільшиться приблизно до 4 трлн м3, а до середини майбутнього століття - до 7 трлн м3.

Розподіл світового видобутку між трьома групами країн сучасного світу істотно відрізняється від аналогічних показників видобутку нафти: перше місце в ньому посідають розвинені країни Заходу (45 %), друге - країни з перехідною економікою (35 %) і лише третє - країни, що розвиваються (20 %). Це зумовлено не лише географічними особливостями ресурсної бази природного газу, але й тим, що видобуток у країнах, що розвиваються, почався значно пізніше.

У 1990-х роках XX ст. зростання абсолютних обсягів видобутку газу відбувалося в більшості регіонів світу (за винятком СНД І Латинської Америки), але його темпи не були однаковими: найвищими вони виявилися в Азії, а найпомірнішими - у Західній Європі, Північній Америці й Африці. Відповідно дещо змінилася і частка цих регіонів у світовому видобутку. Якщо порівнювати цю частку з 1950-1960 рр., то головні зміни полягають у зменшенні частки Північної Америки і збільшенні частки всіх інших регіонів.

З 15 країн - найбільших виробників газу 6 належать до країн Європи, 7 - до країн, що розвиваються, і 2 (Росія та Узбекистан) входять до складу СНД. Для порівняння можна також зазначити, що ще в 1970 р. до першої десятки країн з видобутку природного газу належали Радянський Союз, сім країн Західної Європи та Північної Америки і тільки дві країни, що розвиваються, - Іран і Мексика.

Споживання природного газу в світі мало відрізняється за обсягами від його виробництва, оскільки майже весь газ одразу ж спрямовується у газорозподільні мережі. Однак співвідношення трьох груп країн, окремих географічних регіонів світу і тим більше окремих країн у споживанні природного газу значно відрізняється від аналогічного співвідношення його видобутку.

Частка країн Європи у споживанні природного газу (50 %), як і можна було очікувати, більша, ніж їх частка у виробництві, а частка країн, що розвиваються (17 %), і країн з перехідною економікою (33 %) - менша. У 1990-х роках ці показники, хоч і повільно, але продовжували змінюватися: у країнах з перехідною економікою - у бік скорочення, а в двох інших групах країн - у бік збільшення.

Перше місце за обсягами споживання природного газу зберігається за Північною Америкою, у складі якої США були і залишаються найбільшим у світі споживачем цього виду палива (600- 650 млрд м3 у рік). Однак, порівняно з 1970 р., частка регіону у світовому споживанні природного газу зменшилася майже удвічі. Друге місце за обсягами споживання посідають країни СНД, серед яких особливо вирізняється Росія (понад 350 млрд м3 у рік). Але частка цього регіону у світовому споживанні природного газу також зменшується. На третьому місці перебуває Західна Європа; її частка у світовому споживанні природного газу протягом 1980- 1990 рр. залишалася досить стабільною. Серед окремих країн цього регіону виокремлюються Німеччина (80 млрд м8) і Велика Британія (90 млрд м8), потім - Азія, де швидко зростають обсяги споживання газу в Китаї, Індонезії, Малайзії, Саудівській Аравії, Ірані, ОАЕ. Частка Латинської Америки у світовому споживанні газу порівняно невелика і до того ж відносно стабільна, а частка Африки поки залишається незначною.

За запасами природного газу й обсягами його видобутку на першому місці в світі залишається Росія. Газова промисловість Росії чи не єдина в промисловому комплексі цієї країни, якій вдалося уникнути відчутного спаду виробництва в 1990-ті роки. Це також найбільш монополізована з усіх галузей, оскільки майже весь видобуток газу забезпечує "Газпром". Згідно з прогнозами, видобуток природного газу в країні зросте до 2015 р. до 740 млрд м3, а частка його в енергоспоживанні - до 57 %. Росія також була і продовжує залишатися найбільшим у світі експортером природного газу (200 млрд м3 у рік). З цього експорту менша частина (26- 27 %) спрямовується в країни близького зарубіжжя, головним чином в Україну і Білорусь, а значна частина (73-74 %) - в країни далекого зарубіжжя, насамперед європейські.